РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 березня 2002 р. м. Київ
Верховний Суд України під головуванням судді Верховного Суду України Пшонки М.П.
при секретарі Ілляш О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою Соціалістичної партії України на постанову Центральної виборчої комісії (далі — ЦВК) від 22 лютого 2002 р. № 377 “Про роз'яснення Центральної виборчої комісії щодо порядку використання кандидатами у народні депутаті України, зареєстрованими в одномандатних виборчих округах, ефірного часу для проведення передвиборної агітації за рахунок коштів Державного бюджету України, що виділяються на підготовку і проведення виборів народних депутатів України 31 березня 2002 р.”,
встановив:
Постановою ЦВК від 22 лютого 2002 р. № 377 (далі - постанова) затверджено роз'яснення ЦВК щодо порядку використання кандидатами в народні депутати України, зареєстрованими в одномандатних виборчих округах, ефірного часу для проведення передвиборної агітації за рахунок коштів Державного бюджету України, що виділяються на підготовку і проведення виборів народних депутатів України 31 березня 2002 р. (далі — роз'яснення).
У роз'ясненні зазначено, що ефірний час для проведення передвиборної агітації за рахунок коштів Державного бюджету України, що виділяються на підготовку і проведення виборів народних депутатів України, в обсязі не менше 10 хвилин відповідно на регіональних теле- та радіоканалах, що охоплюють територію одномандатного виборчого округу, згідно з ч. 5 ст. 54 Закону України "Про вибори народних депутатів України" (далі — Закон) надається лише для телерадіотрансляції передвиборної агітації телерадіопрограми тільки кандидату в народні депутати України, зареєстрованому в одномандатному виборчому окрузі. Використання цього ефірного часу іншими суб'єктами виборчого процесу, в тому числі за згодою кандидата у народні депутати України, якому за результатами жеребкування виділено цей час, не відповідає вимогам Закону.
Соціалістична партія України (далі — скаржник) вважає названі постанову та роз'яснення такими, що суперечать Конституції України та Закону, посилаючись на те, що ЦВК вийшла за межі своїх повноважень, регулюючи порядок використання наданого кандидатам у народні депутати ефірного часу, чим обмежила можливості кандидатів у народні депутати України по веденню агітації в електронних засобах масової інформації, що суперечить принципу свободи передвиборної агітації, рівних можливостей доступу до засобів масової агітації, закріпленому п. 6 ч. 2 ст. 10 Закону.
Скаржник просить визнати дії ЦВК щодо обмеження у формах і способах ведення агітації кандидатів у народні депутати, які зареєстровані в одномандатних виборчих округах, у межах наданих їм 10 хвилин ефірного часу відповідно на регіональних теле-та радіоканалах за рахунок коштів Державного бюджету України неправомірними; скасувати постанову як таку, що прийнята з перевищенням наданих ЦВК повноважень і суперечить ст. 19 Конституції України, п. 1 ч. 2 ст. 22, частинам 1, 4 ст. 51, ч. 2 ст. 53, ч. 6 ст. 54, ч. 1 ст. 56 Закону; зобов'язати ЦВК відкликати незаконну постанову і текст роз'яснення з окружних виборчих комісій, Національної телекомпанії України, Національної радіокомпанії України, державних регіональних телерадіокомпаній та оприлюднити для відома виборців і кандидатів у народні депутати України в газетах "Голос України" та "Урядовий кур'єр" у десятиденний термін з часу прийняття судом рішення повідомлення про втрату чинності названими постановою та роз'ясненням.
У судовому засіданні представник скаржника підтримав викладені вище вимоги скарги.
Представник ЦВК, не погоджуючись з доводами скарги, просив відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що зазначена постанова відповідає вимогам Конституції України і Закону.
Суд, заслухавши пояснення представника скаржника та представника ЦВК, дослідивши матеріали справи, вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав:
Частиною 1 ст. 51 Закону передбачено, що передвиборна агітація може здійснюватись у будь-яких формах і будь-якими засобами, що не суперечить Конституції України та законам України.
Відповідно до ч. 4 цієї статті передвиборна агітація за рахунок коштів Державного бюджету України, що виділяються на підготовку та проведення виборів, здійснюється з додержанням принципу відповідно рівних умов: надання партіям (блокам), кандидатів у депутати від яких зареєстровано в багатомандатному окрузі, а також кандидатам у депутати, зареєстрованим у одномандатному окрузі, однакових друкованих площ у друкованих засобах масової інформації (далі — ЗМІ) та ефірного часу на радіо і телебаченні.
Згідно з ч. 4 ст. 53 Закону кандидат у депутати, зареєстрований в одномандатному окрузі, має право користуватися державними та комунальними ЗМІ за рахунок та в межах коштів Державного бюджету України, що виділяються на підготовку і проведення виборів, на умовах, передбачених цим Законом.
Частиною 4 ст. 54 Закону визначено, що порядок надання ефірного часу за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України, що виділяються на підготовку та проведення виборів, встановлюється ЦВК. Пунктом 31 ст. 14 Закону України "Про Центральну виборчу комісію" закріплено повноваження ЦВК щодо визначення порядку використання ЗМІ під час виборчих кампаній відповідно до порядку, встановленого законами України.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 Закону ЦВК приймає обов'язкові для виборчих комісій роз'яснення з питань застосування Закону.
Отже, приймаючи 22 лютого 2002 р. постанову № 377, ЦВК діяла в межах своїх повноважень, визначених ст. 14 Закону України "Про Центральну виборчу комісію" та п. 1. ч. 2. ст. 22, ч. 4 ст. 54 Закону, що не суперечить ч. 2 ст. 19 Конституції України.
Посилання скаржника на перевищення ЦВК своїх повноважень, мотивоване тим, що ч. 4 ст. 54 Закону визначено, що порядок надання ефірного часу встановлюється ЦВК, і Закон не надає ЦВК повноважень щодо встановлення порядку використання кандидатами у народні депутати наданого їм ефірного часу, є безпідставним і не грунтується на Законі, оскільки ст. 54 Закону регулюється загальний порядок використання електронних (аудіовізуальних) ЗМІ, а відповідно до ч. 4 цієї статті ЦВК наділена повноваженнями щодо регулювання всіх питань використання ефірного часу, наданого за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України.
Твердження скаржника про те, що положення роз'яснення щодо надання ефірного часу для проведення передвиборної агітації за рахунок коштів Державного бюджету України, що виділяються на підготовку і проведення виборів народних депутатів України, в обсязі не менше 10 хвилин відповідно на регіональних теле- та радіоканалах, що охоплюють територію одномандатного виборчого округу, тільки кандидату в народні депутати України, зареєстрованому в одномандатному виборчому окрузі, є обмеженням свободи ведення агітації, не відповідає нормам Закону, оскільки ч. 6 ст. 54 Закону встановлено, що загальний час, який надається телерадіоорганізаціями для проведення передвиборної агітації за рахунок і в межах відповідних коштів Державного бюджету України і який не може становити менше 10 хвилин на регіональному телеканалі, що охоплює територію відповідного одномандатного округу, та 10 хвилин на відповідному радіоканалі, що охоплює територію відповідного одномандатного округу, надається кандидату у народні депутати, зареєстрованому в одномандатному виборчому окрузі. Тобто в зазначеній частині ст. 54 визначено суб'єкта виборчого процесу - кандидата в депутати, зареєстрованого в одномандатному окрузі, - якому надається телерадіоорганізаціями ефірний час не менше 10 хвилин за рахунок і в межах відповідних коштів, виділених з Державного бюджету України.
Надання ефірного часу для проведення передвиборної агітації за рахунок коштів Державного бюджету України іншим суб'єктам виборчого процесу, крім визначених ч. 5 ст. 54 Закону, чинним законодавством не передбачено.
Із врахуванням наведеного, керуючись ст. 243-20 ЦПК України, Законом України "Про вибори народних депутатів України", суд
вирішив:
скаргу Соціалістичної партії України про визнання неправомірними дій Центральної виборчої комісії України при прийнятті 22 лютого 2002 р. постанови № 377 "Про роз'яснення Центральної виборчої комісії щодо порядку використання кандидатами у народні депутати України, зареєстрованими в одномандатних виборчих округах, ефірного часу для проведення передвиборної агітації за рахунок коштів Державного бюджету України, що виділяються на підготовку і проведення виборів народних депутатів України 31 березня 2002 р.", та скасування цієї постанови залишити без задоволення.
Рішення суду є остаточним і оскарженню не підлягає.
Суддя Верховного Суду України М.П.Пшонка