Доводи засуджених у кримінальній справі про неправильність кваліфікації їх дій як умисне вбивство двох осіб за попередньою змовою, визнані безпідставними, а висновок суду щодо такої кваліфікації – обґрунтованим.

Вироком Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 червня 2010 року засуджено:

Г. – за п. п. 1, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на п’ятнадцять років позбавлення волі,

К. – за п. п. 1, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на п’ятнадцять років позбавлення волі,

Г. і К. визнано винуватими у тому, що вони 6 листопада 2009 року, після опівночі, перебуваючи в нетверезому стані, за попередньою змовою умисно позбавили життя С. і М. Спочатку Г. і К. збили потерпілих із ніг, нанесли їм численні удари руками і ногами в різні частини тіла, заподіявши кожному, в тому числі черепно – мозкові травми голови, крововиливи в м’які тканини голови і павутинні оболонки головного мозку, а коли ті втратили свідомість, вкинули обох у річку.

У касаційному поданні прокурор ставив питання про скасування вироку і направлення справи на новий судовий розгляд, оскільки засудженим призначено надмірно м’які покарання за особливо тяжкий злочин.

У касаційній скарзі засуджений К. просив вирок змінити, перекваліфікувати його дії з п. п. 1, 12 ч. 2 ст. 115 на ч. 2 ст. 119 КК України. Стверджував, що конфлікт із потерпілими виник спонтанно. Надіявся, що все закінчиться нормально, без трагічних наслідків.

Засуджений Г. скаржився на неправильність кваліфікації його дій і надмірно суворе покарання. Твердив, що його дії належить кваліфікувати за ч. 2 ст. 121, а не за п. п. 1, 12 ч. 2 ст. 115 КК України. Вважав, що суд призначив йому надмірно суворе покарання і при цьому неправильно встановив фактичні обставини справи. Стверджував, що працівники міліції примушували його говорити тільки те, що хотіли чути.

Адвокат у своїй касаційній скарзі просила перекваліфікувати дії засудженого Г. із п. п. 1, 12 ч. 2 ст. 115 на ч. 2 ст. 121 КК України. На її думку, між засудженими не було змови на позбавлення життя потерпілих, а дії її підзахисного не охоплювались умислом на вбивство.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України не знайшла підстав для зміни чи скасування вироку.

Суд правильно встановив фактичні обставини справи, а його висновки щодо доведеності винуватості К. і Г. в умисному спільному вбивстві двох осіб відповідають доказам у справі. Доводи в касаційних скаргах про те, що вони не хотіли позбавляти життя потерпілих і не домовлялись учиняти розправу над ними, безпідставні.

Установлено, що конфлікт між засудженими і потерпілими С. та М. виник під час перебування в кафе, а продовжився біля гаражів кооперативу. Під час бійки К. і Г. діяли спільно й узгоджено. Вони виштовхали з гаража потерпілих, збили їх на землю і нанесли їм численні удари ногами, куди бачили, в тому числі по голові. У такий спосіб К. і Г. заподіяли потерпілим численні ушкодження, зокрема черепно – мозкові травми голови, крововиливи в м’які тканини голови і павутинні оболонки головного мозку. Вони тут же, діючи спільно, відтягнули непритомних С. і М. до річки і вкинули обох у воду.

Зазначені обставини встановлені показаннями самих засуджених на стадії досудового слідства, даними, що містяться у протоколах огляду місця події та відтворення обстановки й обставин події за участю К. і Г., висновками судово-медичних експертиз про причини смерті потерпілих та характер тілесних ушкоджень.

Пославшись на конкретні обставини справи, суд визнав, що поведінка обох засуджених до вчинення злочину, під час його виконання і після цього давала підстави визнати, що вони мали умисел вбити двох потерпілих.

Оцінюючи суб’єктивну сторону складу злочину, суд, як видно з вироку, обґрунтовано послався на те, що К. і Г. виконали задумане спільно, вони розуміли один одного. Наносячи численні удари руками і ногами по різних частинах тіла щойно збитих ними на землю потерпілих та вкидаючи побитих у річку, кожний із них усвідомлював, що здійснює посягання на життя потерпілих, передбачає, що наслідком такого діяння буде смерть обох потерпілих і бажав настання такого наслідку. За наведеними ознаками суд правильно кваліфікував такі дії засуджених за п. п. 1, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

Підстав для перекваліфікації дій засуджених, як про це зазначається в касаційних скаргах, не встановлено.

Немає підстав вважати, що призначене засудженим покарання, є надмірно суворим чи надмірно м’яким. Згідно з вимогами ст. 65 КК України, суд узяв до уваги характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого всі дані про особу винуватих, а також обставини, що обтяжують і пом’якшують їх покарання. Тому призначене засудженим покарання є справедливим.

Будь-яких даних, які б свідчили про упередженість органів досудового слідства чи суду, не виявлено. Під час досудового слідства і судового розгляду справи вимоги норм КПК України було дотримано.

З урахуванням наведеного, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційне подання прокурора і касаційні скарги засуджених К., Г. та захисника – адвоката С. залишила без задоволення, а вирок Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 червня 2010 року щодо Г. і К. – без зміни.