-

Захід організовано Верховним Судом України за підтримки Німецького фонду міжнародного правового співробітництва та Агентства Сполучених Штатів Америки з міжнародного розвитку (USAID).

У роботі міжнародної науково–практичної конференції взяли участь судді Верховного Суду України, судді вищих спеціалізованих та апеляційних судів, представники зарубіжних судових установ та міжнародних організацій, народні депутати України, урядовці, провідні юристи–практики, науковці.

Відкриваючи конференцію, з промовою виступив Голова Верховного Суду України Петро Пилипчук.

Учасників зібрання привітали і побажали плідної роботи на конференції та подальшої активної співпраці з Верховним Судом України Голова Конституційного Суду України Анатолій Головін, заступник Генерального прокурора України Юрій Дьомін, голова підкомітету з питань судоустрою та статусу суддів Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя Дмитро Шпенов, Перший заступник Міністра юстиції України Інна Ємельянова, Голова Верховного Суду Азербайджанської Республіки Раміз Рзаєв, Голова Верховного Суду Грузії Константін Кублашвілі, Голова Вищого адміністративного суду України Ігор Темкіжев, Голова Вищого господарського суду України Віктор Татьков, в.о. Голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Станіслав Міщенко, керівник Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Богдан Крикливенко, суддя Верховного Суду України, Голова Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Ігор Самсін, Посол, Представник Генерального секретаря Ради Європи з питань координації програм співробітництва Владімір Рістовські, Посол, Координатор проектів ОБСЄ в Україні Мадіна Джарбусинова, заступник директора Німецького фонду міжнародного правового співробітництва д-р Штефан Хюльсхьорстер та керівник проекту Агентства США з міжнародного розвитку «Справедливе правосуддя» Девід Вон.

- -	- -	- -	- -	- -
- -	- -	- -	- -	- -
- -	- -	- -	- -	- -

Перше робоче засідання конференції було присвячено історичній місії Верховного Суду України. Засідання провели голови Верховного Суду у різні часи незалежної України. Модератором був нинішній Голова Верховного Суду Петро Пилипчук, доповідачами – Голова Верховного Суду України у 1994–2002 роках Віталій Бойко, Голова Верховного Суду України у 2002 – 2006 роках Василь Маляренко та Голова Верховного Суду України у 2006–2011 роках Василь Онопенко.

Шановані голови Верховного Суду висловили одностайну думку про те, що сьогоднішня конференція дала унікальну можливість пригадати минуле, пов’язане з діяльністю Верховного Суду України, і, що дуже важливо, обмінятися думками щодо його майбутнього. Адже від майбутнього Верховного Суду значною мірою залежать перспективи усього вітчизняного правосуддя, а отже, – й забезпечення демократичних цінностей в усій українській державі.

Становлення Верховного Суду України та здійснення ним судочинства відбувались у непростих умовах, зазначали доповідачі. Йому довелося функціонувати за різних політичних режимів, у різних державах, а його суддям – разом з усім суспільством витримати різного роду соціальні виклики. Показовим і промовистим є той факт, що більшість голів Верховного Суду довоєнного часу було репресовано, а деяких – навіть розстріляно. Багато чого довелося пережити суддям Верховного Суду і в період незалежності України, зокрема, і в останні роки.

На окремих питаннях діяльності вищого судового органу держави на різних етапах державного будівництва, його функціях і впливу на судову практику судів України зупинився у своїй доповіді Голова Верховного Суду України у 1994-2002 роках Віталій Бойко. Він, зокрема, зазначив, що нині судова система України і найвищий судовий орган держави – Верховний Суд України переживають складний період: усе частіше наші співвітчизники сподіваються на поновлення своїх порушених прав не в судовій системі України, а в європейських структурах. Це свідчить про падіння довіри до вітчизняного правосуддя, і одна із причин такої ситуації —суттєве звуження функцій Верховного Суду України, його впливу на діяльність українських судів.

Традиційно, нагадав Віталій Бойко, в нашій державі існували форми впливу вищого судового органу на практику правозастосування. Відбувалося це через постанови Пленуму Верховного Суду, які відзеркалювали судову практику застосування чинного законодавства і давали відповідні роз’яснення рекомендаційного характеру для всіх, хто застосовував чинне законодавство. Така функція Верховного Суду як найвищого судового органу держави мала важливе значення для однакового застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції. Очевидно, що такі повноваження Верховного Суду слід би зберегти й надалі, зазначив екс-голова Верховного Суду України.

Виступаючий висловив упевненість, що в українському суспільстві визріє належна оцінка ролі Верховного Суду – як найвищого судового органу, покликаного забезпечувати законність у діяльності судів загальної юрисдикції, і чинне законодавство щодо функцій Верховного Суду України буде суттєво змінено.

У своїй доповіді Голова Верховного Суду у 2002–2006 роках Василь Маляренко зауважив, що майже половину життя віддав судовій системі, а Верховному Суду – 27 років. Тоді, коли тільки був обраний до найвищого судового органу країни, тут, пригадав Василь Тимофійович, суддями працювало багато фронтовиків, суворих і вимогливих професіоналів. Це були покалічені на фронтах Великої Вітчизняної війни люди, але високі духом державники: Олександр Якименко, Василь Ярославський, Федір Белах, Петро Дятлов, Микита Антонов, Михайло Верещага, Євген Коваленко, Володимир Загороднюк, Віталій Урізченко...

Велика шана усім, хто творив історію найвищого судового органу країни упродовж усіх 90-а років, сказав екс-Голова Верховного Суду України.

На переконання Василя Маляренка, Верховний Суд має бути моральним і інтелектуальним авторитетом у судовій системі, генератором ідей, захисником судової системи, її представником в інших структурах влади. До нього мають дослухатися, його мають поважати, його рішеннями керуватися. Майже в кожній судовій системі Верховний Суд – то не просто інстанція. Це особливий центр законного впливу на діяльність судової системи країни й суспільства в цілому.

Без повноцінного авторитетного Верховного Суду держави судова система перетворюється в сліпця без поводиря, і тому, резюмував Василь Маляренко, для відновлення порядку в судовій системі необхідна реанімація Верховного Суду. Він має стати своєрідним провідником філософії судочинства, запропонувавши українському народові її сучасну модель. У цьому сенсі, зазначив далі Василь Маляренко, Верховний Суд міг би розглядати скарги на порушення прав і основоположних свобод людини, розвантаживши таким чином Європейський Суд з прав людини, про що той наполегливо просить.

Василь Маляренко поінформував присутніх, що в рамках роботи створеної Президентом України Конституційної Асамблеї Комісія з питань правосуддя, яку очолює доповідач, підготувала концептуальні засади змін правових норм, яких потребує Конституція. Ці зміни вимагають комплексного і системного підходу, а основні їх положення зводяться до необхідності виведення судової системи України на рівень європейських стандартів, підкреслив Василь Маляренко.

Верховний Суд – це не просто судовий орган, не лише окрема ланка в судовій системі, наголосив Голова Верховного Суду України у 2006–2011 роках Василь Онопенко. Роль Верховного Суду не обмежується винятковою прерогативою у прийнятті остаточних судових рішень на національному рівні, виробленням правових позицій у певних судових спорах, спрямуванням судової практики та забезпеченням її єдності. Суспільне і правове значення найвищого судового органу в країні набагато вагоміше та істотніше, переконаний Василь Онопенко.

Світовий досвід свідчить, сказав далі доповідач, що верховні суди відіграють ключову роль у національних загальносуспільних процесах. Відбувається це через реалізацію ними свого особливого (найвищого) правового статусу при здійсненні правосуддя, Якщо говорити про історичну місію Верховного Суду України, то слід зазначити, що за період своєї діяльності йому довелось ухвалити немало суспільно значимих і навіть доленосних для України рішень. Хоча, безперечно, ця місія виконувалась ним повсякденно здійсненням конституційної функції – розглядом справ усіх категорій як судом останньої інстанції.

На думку Василя Онопенка, для відновлення повноцінного процесуального статусу Верховного Суду навіть не потрібно проводити конституційну реформу. Оскільки конституційний статус Верховного Суду було нівельовано без внесення жодних змін до Конституції, то й відновлення цього статусу не потребує жодних змін до Основного Закону. Потрібно лише повною мірою виконати вимогу статті 125 Конституції, яка передбачає, що Верховний Суд України є найвищим судовим органом в системі судів загальної юрисдикції, констатував Василь Онопенко.

Друге робоче засідання, присвячене сучасному стану Верховного Суду як інституту демократичного суспільства й перспектив його удосконалення, вів суддя Європейського суду з прав людини від України у відставці Володимир Буткевич. Основну доповідь на засіданні виголосив Перший заступник Голови Верховного Суду України, голова Ради суддів України Ярослав Романюк. Необхідність удосконалення правового статусу Верховного Суду України на сьогодні не викликає сумнівів ні у суб’єктів права законодавчої ініціативи, ні у представників професійних кіл, сказав доповідач. Предметом дискусії є лише конкретний обсяг повноважень, необхідних і достатніх для виконання його державної функції як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції. Ярослав Романюк підкреслив, що якість здійснення судочинства, а отже, і авторитет усієї судової системи України визначаються правильним і однаковим застосуванням судами законодавства. У зв’язку з цим функції Верховного Суду України, крім здійснення правосуддя, мають забезпечувати ефективність національної правової системи та дію принципу верховенства права. Адже основоположний принцип рівності всіх перед законом і судом може бути забезпечений лише за умови однакового тлумачення і застосування судами правових норм. Протилежне може призвести до необмеженого розсуду та порушення принципу рівності. При цьому, зауважив Перший заступник Голови Верховного Суду України, є загальновизнаним, що саме вищий судовий орган держави має забезпечувати єдність судової практики. Завдання верховного суду кожної країни принципово відрізняються від функцій судів нижчого рівня. У зв’язку з цим потрібно, на переконання Ярослава Романюка, законодавчо встановити право Верховного Суду України ухвалювати нове судове рішення, одночасно передбачивши право скасовувати судове рішення судів першої або апеляційної інстанцій; залишати в силі помилково скасовані судові рішення зазначених судів, а також направляти справу на новий судовий розгляд у разі необхідності з’ясування фактичних обставин справи, оцінки чи переоцінки доказів. На завершення виступу Ярослав Романюк висловив думку, що робота з відновлення зазначених та інших повноважень Верховного Суду України  для повноцінної його діяльності як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції має бути активізована. Голова Консультативної ради європейських суддів (CCJE) Герхард Рейсснер також наголосив на тому, що верховний суд будь-якої країни є не лише найвищим судовим органом, а й такою інституцією, на якій лежить велика відповідальність за розвиток судових реформ у країні в цілому. Крім того, зазначив виступаючий, через значну розгалуженість судів виникають різні точки зору щодо розгляду однієї справи, що значно ускладнює судовий процес. Водночас, враховуючи, що верховенство права є основоположним у демократичному суспільстві, забезпечення дотримання його має бути першочерговим, сказав Герхард Рейсснер. На думку заступника Голови Верховного Суду Російської Федерації Анатолія Толкаченка, судова система не може не розвиватися й не удосконалюватися. Одним із аспектів такого розвитку доповідач назвав публічну гласність судів та суддів, яка, зрозуміло, передбачає свої межі, зокрема, невтручання в особисте життя суддів і непосягання на їх недоторканність. Анатолій Толкаченко також наголосив, що доки суд у суспільстві сприйматимуть як «швидку допомогу», яка у всьому винна, судова влада під гнітом цього сформованого комплексу вини ніяк не зможе працювати на повну силу. Із доповіддю «Правова безпека та єдність судової практики в правовій державі» виступив на конференції головуючий суддя 6-го Сенату у цивільних справах Федеральної судової палати Федерального Верховного Суду Федеративної Республіки Німеччина Грегор Гальке. Основну частину свого виступу доповідач приділив аналізу діяльності судової системи власної країни, наголосивши, що безпека й єдність судочинства є найголовнішими принципами якісної роботи судової системи. Також він зазначив, що Верховний Суд – це саме та установа, яка має запобігати неоднаковому застосуванню права та займатися його розвитком. На переконання німецького судді, це дасть змогу контролювати правильність застосування права і розглядати кожну справу в залежності від її особливостей. Суддя Федерального окружного суду, округ Невада, США Філ М. Про у своєму виступі ознайомив присутніх з історією становлення у своїй країні судочинства, його тісний зв'язок із конституційними засадами в державі. Уряд – не хазяїн, а слуга власного народу, пригадав суддя із США слова творців американської Конституції. Спираючись на цю думку, він відзначив позитивні зміни у реформуванні української судової системи за останній час. - - - - - - - - - - - - - - - Заступник Голови Верховного Суду України – секретар Судової палати у господарських справах Валентин Барбара наголосив на необхідності повернення повноважень Верховному Суду України, пов’язаних із порушенням норм процесуального права судами нижчого рівня при розгляді справ. Він підкреслив, що конституційне визначення Верховного Суду України є основним для розуміння змісту його діяльності та рішень, а його правові позиції є керівними. Доповідач звернув увагу на те, що законодавець суттєво звузив обсяг повноважень Верховного Суду України. Зокрема, на сьогодні найвищий судовий орган країни не може виправляти помилки місцевих судів загальної юрисдикції та апеляційних судів. Якщо ж такі справи не доходять і до розгляду у Вищий господарський суд, то вони залишаються і поза увагою Верховного Суду України. До того ж, наголосив доповідач, відповідно до чинного законодавства Верховний Суд України позбавлено можливості узагальнювати судову практику й приймати відповідні постанови Пленуму Верховного Суду України. Водночас в умовах суцільної спеціалізації має бути єдиний центр, який би забезпечував у державі принцип верховенства права. Таким центром, переконаний Валентин Барбара, повинен стати Верховний Суд України. У цьому зв’язку одним із позитивних моментів виступаючий відзначив те, що Верховному Суду України надано право перевіряти ухвали вищих спеціалізованих судів про допуск чи відмову у розгляді справи, що дає можливість більш повно забезпечувати дотримання конституційних прав і свобод людини і громадянина. Без з’ясування ролі Верховного Суду України у національному судовому процесі навряд чи можливо реально просунутися в реформуванні судової системи України, зазначив у своєму виступі завідувач кафедри державно-правових наук Національного університету «Києво-Могилянська академія», суддя Конституційного Суду України у відставці Микола Козюбра. На його думку, Україні слід повернутися до триланкової системи судів, надавши Верховному Суду статусу касаційної інстанції. На це, зауважив виступаючий, звертала увагу й Венеціанська комісія. Адже подібна система успішно функціонує в ряді європейських країн, зокрема, у Польщі, і проблем зі спеціалізацією в судах не виникає, сказав Микола Козюбра. У цьому зв’язку науковець також висловився за те, що вкрай необхідною є участь Верховного Суду і в розгляді справ, що стосуються дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Кабінету Міністрів, Вищої ради юстиції. Адже наразі такі справи розглядає як перша й остання інстанції Вищий адміністративний суд України, і його рішення оскарженню не підлягають. Така практика, зазначив Микола Козюбра, не відповідає європейським стандартам, відповідно до яких судочинство має бути щонайменше двоінстанційним. Доповідач також порушив питання допуску справ до розгляду у Верховному Суді, зауваживши, що нині чинна процедура – шляхом дозволу вищих спеціалізованих судів – суперечить принципу верховенства права, а отже, потребує коригування. Заступник Голови Вищого адміністративного суду України Михайло Цуркан погодився із тим, що Верховний Суд України має бути ключовим елементом судової системи, і рішення законодавця щодо скасування права Верховного Суду вивчати й аналізувати судову практику було помилковим. Загалом, на думку Михайла Цуркана, має бути більш тісною й конструктивною взаємодія влад в Україні, особливо враховуючи, що Верховний Суд України не наділено правом законодавчої ініціативи. Так само плідною має бути комунікація і всередині судової системи, зокрема, між вищими спеціалізованими судами і Верховним Судом, вважає заступник Голови Вищого адміністративного суду України. Водночас, зауважив він далі, про повернення до триланкової системи судів в Україні говорити ще зарано. На думку судді Апеляційного суду Запорізької області Ольги Булейко, вітчизняна судова система потребує запровадження додаткових засобів забезпечення її узгодженого функціонування шляхом досягнення єдності судової практики. У контексті досягнення цієї мети нагальною потребою є розширення повноважень Верховного Суду України щодо надання роз’яснень у постановах Пленуму Верховного Суду України. Адже, нагадала доповідачка, положення статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо повноважень пленумів вищих спеціалізованих судів України зумовлюють формування кількох відокремлених різновидів судової практики, у кожному з яких по-різному інтерпретуються і застосовуються одні й ті самі положення законів. Конкретне судове рішення Верховного Суду встановлює законність та справедливість у конкретній справі, а правові позиції, викладені в постановах Пленуму, використовуються суддями загальних судів при розгляді чисельних справ у складних, суперечливих випадках правозастосування. За наявності фрагментарності законодавства та наявності безлічі колізій, підкреслила Ольга Булейко, постанови Пленуму Верховного Суду є єдиним орієнтиром для суддів загальних судів, особливо для судів першої інстанції, які розглядають справи по суті і найбільше потребують кваліфікованої допомоги. Тож основним завданням вищих судових установ і Верховного Суду України зокрема має стати забезпечення судів нижчих інстанцій необхідним інструментарієм для здійснення ними якісного правосуддя, правильного застосування чинного законодавства й уникнення судових помилок. Голова Верховного Суду Республіки Казахстан Бектас Бекназаров не зміг приїхати до України і взяти участь у конференції, тож надіслав на адресу Голови Верховного Суду України Петра Пилипчука вітальне слово, в якому привітав суддів і працівників апарату Верховного Суду України з 90-річним ювілеєм високої судової установи, а учасникам зібрання побажав плідної роботи. У вітальному слові Бектас Бекназаров відзначив позитивні зміни в українському судочинстві, зокрема, прийняття нового Кримінального процесуального кодексу, що суттєво спрощує національний кримінальний процес і максимально наближує українську правоохоронну систему до європейських стандартів роботи. Голова Верховного Суду Республіки Казахстан принагідно зауважив, що у їхній країні також відбувається реформування кримінального законодавства, спрямоване на спрощення кримінального процесу з метою максимального скорочення термінів від моменту скоєння злочину до винесення судового рішення. Динамічний розвиток і взаємодія між верховними судами Казахстану й України, йдеться також у привітанні, створюють перспективні передумови для вдосконалення національних інститутів судової влади, сприяють взаємному розумінню спільних завдань щодо успішного вирішення питань протидії корупції, розвитку способів досудового врегулювання спорів та конфліктів, забезпечення доступності та прозорості правосуддя. Тож, на думку Бектаса Бекназарова, є значний потенціал для поглиблення співпраці верховних судів Казахстану й України на різних напрямах реформування й удосконалення судових систем обох країн. На завершення конференції Голова Верховного Суду України Петро Пилипчук подякував учасникам зібрання за змістовні доповіді і виступи, участь в обговоренні нагальних питань, що стосуються судоустрою, судочинства, ролі та місця верховних судів у демократичному суспільстві. Оскільки судова реформа в Україні триває, то, наголосив Петро Пилипчук, було важливо почути думки зарубіжних колег, зауваження і пропозиції, адже прогресивний міжнародний досвід, на переконання Голови Верховного Суду України, має бути врахований у діяльності української судової системи. Цей досвід, зокрема, свідчить, що роль верховних судів, які очолюють національні судові системи, має полягати у винятковій прерогативі прийняття остаточних судових рішень, виробленні правових позицій щодо застосування норм права та забезпечення єдності судової практики. Петро Пилипчук висловив сподівання, що в Україні вдасться сконсолідувати зусилля усіх трьох влад та громадськості задля того, аби українці на національному рівні отримували надійний захист своїх прав, а не шукали справедливості в Європейському суді з прав людини.