Верховний Суд України Верховний Суд України
На першу сторінку Написати листа Пошук Мапа сайту
На першу сторінку Судова практика Рішення у кримінальних справах у касаційному порядку 2005 Ухвала від 12 липня 2005 р. у справі за касаційною скаргою засудженого Ш. на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 8 червня 2004 р. та ухвали апеляційного суду Миколаївської області від 7 жовтня 2004 р.

У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:

головуючогоФедоришина П.П.,
суддівПошви Б.М., Міщенка С.М.,
за участю прокурораМикитенка О.П.


розглянула в судовому засіданні 12 липня 2005 р. у м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого Ш. на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 8 червня 2004 р. та ухвали апеляційного суду Миколаївської області від 7 жовтня 2004 р., якими засуджено Ш., 25 липня 1964 р. н., несудимого, за ст. 130 КК України 1960 р. на 1 рік позбавлення волі; за ч. 3 ст. 166 КК України 1960 р. на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані зі службою в органах державної влади строком на 3 роки; за ч. 2 ст. 173 КК України 1960 р. на 6 місяців виправних робіт з відрахуванням у дохід держави 15 % заробітку; за ч. 1 ст. 366 КК України на 2 роки обмеження волі.

На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, призначено остаточне покарання 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані зі службою в органах державної влади строком на 3 роки.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 7 жовтня 2004 р. вирок щодо засудженого Ш. змінено: його дії перекваліфіковано з ч. 3 на ч. 2 ст. 166 КК України 1960 р. та призначено покарання за цей злочин та на підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, на 4 роки 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані із службою в органах державної влади строком на 3 роки. У решті вирок залишено без зміни.

Як визнав суд, 8 вересня 2000 р. приблизно о 17 год. Ш., обіймаюючи посаду начальника відділення кримінального розшуку Баштанського районного відділу УМВС України в Миколаївський області, отримавши повідомлення Д. про вчинений злочин, не зареєстрував його у книзі обліку заяв про злочини і події та поїхав у гуртожиток, де проживала С., яку затримав, доставив у відділ міліції та помістив у камеру для затриманих Ленінського РВ ММУ УМВС України у Миколаївський області, а в період часу з 21 год. до 23 год., у кабінеті № 101 застосовуючи фізичне насильство, вимагав у неї визнавальних показань про вчинення крадіжки майна Д., чим заподіяв середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Крім того, Ш. незаконно провів обшук у кім. № 912 гуртожитку по вул. Карпенка буд. № 36 у м. Миколаєві, де мешкала потерпіла, під час якого виявив і вилучив 150 грн., належні останній, про що склав завідомо неправдивий протокол.

У касаційній скарзі засуджений порушує питання про зміну зазначених судових рішень, стверджує, що суд неправильно встановив фактичні обставини справи, доводить, що у справі відсутні докази заподіяння ним потерпілій тілесних ушкоджень, просить перекваліфікувати його дії з ч. 2 на ч. 1 ст. 166 КК України, пом’якшити призначене покарання, обравши його не пов’язаним з позбавленням волі, врахувати його характеристику, заохочення за успіхи в службі та сімейний стан.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, який вважав касаційну скаргу залишити без задоволення, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню.

Висновок суду про доведеність вини Ш. у вчинені посадовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй законом прав і повноважень, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам і інтересам окремих фізичних осіб, що супроводжувалися насильством та діями, що ображають особисту гідність потерпілого, підтверджується зібраними у справі доказами.
В основу цього рішення суд поклав показання потерпілої С., яка ствердила, що приблизно 30-40 хвилин перебувала у камері для затриманих, коли засуджений у кабінеті вимагав від неї визнавальних показань щодо крадіжки майна Д., надів на неї наручники, підвішував на металічному ломі та завдав не менше п’яти ударів у голову.

Обставини вказані потерпілою підтверджуються даними протоколу відтворення обстановки та обставин події за її участю, де остання докладно показала місце та обставини вчинених проти неї засудженим злочинів.

Крім того, такі показання потерпілої підтверджуються сукупністю всіх інших зібраних у справі доказів. Зокрема, показаннями свідків: С.О. і С.С. – батьків потерпілої, Б., П. – лікаря Баштанської ЦРЛ, Г., з якою потерпіла лікувалась у лікарні, Д. – чергової гуртожитку, К., що проживала з потерпілою Саутіковою в одній кімнаті, які ствердили про наявність тілесних ушкоджень в останньої, що заподіяні працівником міліції Ш., за встановлених у справі обставин.

Відповідно до висновків судово-медичної експертизи № 1767 від 20 березня 2002 р. у різних частинах тіла потерпілої виявлені тілесні ушкодження середньої тяжкості, що могли виникнути у строк та за вказаних нею обставин, зокрема при підвішуванні на металічному ломі.

Ці та інші зібрані у справі докази давали суду підстави дійти обґрунтованого висновку про доведеність вини Ш. у вчинені посадовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй законом прав і повноважень, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом прав і інтересам окремих фізичних осіб, що супроводжувались насильством та діями, що ображають особисту гідність потерпілого.

Доводи касаційної скарги про обмову засудженого потерпілою є безпідставними і спростовуються матеріалами справи, у якій відсутні дані про упередженість органів досудового слідства і потерпілої та на підставі яких, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини Ш. у вчиненні інкримінованих йому злочинів.

Згідно з положеннями ст. 5 КК України про зворотну дію у часі закону про кримінальну відповідальність, який її пом’якшує, судові рішення у частині засудження Ширера за ч. 2 ст. 166 КК України 1960 р. слід змінити та привести у відповідність з Кримінальним Кодексом 2001 р., перекваліфікувавши його дії на ч. 2 ст. 365 КК України.

У той же час, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України 2001 р. судові рішення у частині засудження Ш. за ст. 130, ч. 2 ст. 173 КК України 1960 р. та ч. 1 ст. 366 КК України 2001 р. підлягають скасуванню, а справа в цій частині закриттю, у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, оскільки з дня вчинення злочинів, які відносяться до категорії невеликої тяжкості і до дня набрання вироком законної сили минуло більше трьох років.

З урахуванням вищенаведеного, покарання Ш. слід призначити відповідно до вимог ст. 65 КК України.

Також колегія суддів вважає, що під час розгляду справи достатніх підстав для звільнення засудженого Ш. від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, судом не здобуто і у касаційній скарзі засудженим також не наведено.

Істотних порушень органами досудового слідства чи судом норм кримінально-процесуального закону, не встановлено.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:

Касаційну скаргу засудженого Ш. задовольнити частково.

Вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 8 червня 2004 р. та ухвали апеляційного суду Миколаївської області від 7 жовтня 2004 р. щодо Ш. в частині засудження за ст. 130, ч. 2 ст. 173 КК України 1960 р. та ч. 1 ст. 366 КК України 2001 р. скасувати і справу в цій частині закрити у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 7 жовтня 2004 р. щодо Ш. у частині засудження за ч. 2 ст. 166 КК України 1960 р. змінити та привести у відповідність з Кримінальним кодексом України 2001 р., перекваліфікувати його дії на ч. 2 ст. 365 КК України і призначити йому покарання за цим законом 4 роки 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані зі службою в органах державної влади строком на 3 роки.



Головуючий: Федоришин П.П
Судді: Пошва Б.М., Міщенко С.М.