01043, м. Київ, вул. П.Орлика, 4

тел./факс: 594-54-41, Е-mail: presa@scourt.gov.ua

Відповідне рішення ухвалено 14 листопада 2011 року.

Заслухавши та обговоривши інформацію судді Верховного Суду України Пилипчука П.П. про ситуацію, що склалася у зв'язку з поширенням заступником Генерального прокурора України М. Гаврилюком інформації щодо порушення суддями Верховного Суду України присяги судді під час розгляду окремих кримінальних справ, збори суддів Верховного Суду України прийняли рішення звернутися до Генерального прокурора України, Вищої ради юстиції та Ради суддів України з проханням вжити передбачених законом заходів до забезпечення незалежності суддів Верховного Суду України.

14 листопада 2011 року

м. Київ

Найважливішою передумовою верховенства права, ефективного захисту прав та свобод людини і громадянина, юридичних осіб, інтересів суспільства і держави є функціонування у ній незалежного та неупередженого суду. Це визнається усіма державами, які мають довготривалі демократичні традиції, державами, що задекларували свій рух до демократії, прогресивною частиною міжнародної спільноти.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Частинами першою та другою статті 126 Основного Закону України передбачено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.

Основними елементами незалежності суддів відповідно до частини четвертої статті 47 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” є, зокрема, особливий порядок їх притягнення до дисциплінарної відповідальності, а також визначення відповідальності за прояви неповаги до суду або суддів. Згідно з частиною другою статті 83 цього Закону навіть скасування або зміна судового рішення не може тягнути за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення було допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків.

Згідно з Рекомендацією СМ/Rec (2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам–членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки, ухваленою 17 листопада 2010 року на 1098 засіданні заступників міністрів, тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості.

Як визначив Комітет Міністрів Ради Європи у пункті 69 зазначеної Рекомендації, дисциплінарне провадження щодо судді може бути ініційоване, якщо суддя не виконав свої обов’язки ефективно та належним чином. Такі провадження повинен проводити незалежний орган влади або суд із наданням гарантій справедливого судового розгляду і права на оскарження рішення та покарання. Дисциплінарні санкції мають бути пропорційними.

Конституція України (частина перша статті 34) гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань. Разом із тим, реалізацію цього права може бути обмежено в інтересах підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Коментуючи рішення судів, виконавча та законодавча влада відповідно до пункту 18 Рекомендації СМ/Rec (2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи мають уникати критики, яка може підірвати незалежність судової влади або довіру суспільства до неї. Їм також слід уникати дій, які можуть по ставити під сумнів їхнє бажання виконувати рішення суддів, за винятком випадків, коли вони мають намір подати апеляцію.

Відповідно до пунктів 1 і 2 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в Конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов’язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її. Судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, на основі фактів і відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонукань, тиску, погроз або прямого чи непрямого втручання з будь-якого боку і з будь-яких причин.

Рекомендація № (94)12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», ухвалена Комітетом Міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів 13 жовтня 1994 року, містить положення про те, що виконавча і законодавча гілки влади повинні гарантувати незалежність суддів і утримуватися від кроків, які б могли поставити її під загрозу.

На необхідності зміцнювати судову владу і дбати про її авторитет неодноразово наголошувалося в публічних виступах усіх сучасних політичних діячів України.

Однак практичні кроки деяких керівників Генеральної прокуратури України не завжди відповідають вимогам Конституції, законів України, міжнародно-правових актів, не узгоджуються із зазначеними вище деклараціями.

Так, 7 листопада 2011 року заступник Генерального прокурора України М. Гаврилюк провів брифінг, на якому зробив публічну заяву про те, що до Вищої ради юстиції надійшли звернення від народних депутатів України, в яких містяться дані про порушення присяги суддями Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України. М. Гаврилюк зазначив, що судді Верховного Суду України “змінили вироки 15 особам, що вчинили вкрай небезпечні для суспільства насильницькі злочини з корисливих мотивів (вбивства, зґвалтування). Абсолютно необґрунтовано та незаконно судді змінили злочинцям покарання з довічного позбавлення волі на строк 15 років” (повідомлення прес-служби Генеральної прокуратури України від 7 листопада 2011 року “Заступник Генерального прокурора України Михайло Гаврилюк провів брифінг”). Крім того, на цьому брифінгу М. Гаврилюк вказав на можливість звільнення суддів Верховного Суду України, причетних до прийняття зазначених судових рішень, з посади за порушення присяги судді і притягнення їх до кримінальної відповідальності.

Правова оцінка М. Гаврилюком як заступником Генерального прокурора України обґрунтованості та законності судових рішень Верховного Суду України, його висловлювання щодо порушення суддями Верховного Суду України закону, зроблені до проведення в установленому законом порядку перевірки зазначених звернень народних депутатів України (тобто за відсутності будь-яких правових підстав), є порушенням визначених Конституцією, законами України та міжнародно-правовими актами гарантій незалежності суддівської діяльності, проявом незаконного втручання у здійснення правосуддя суддями Верховного Суду України, неправомірного впливу на них у зв’язку з виконанням професійних обов’язків.

Зроблені за таких обставин оцінки та висловлювання М. Гаврилюка не тільки завдають шкоди авторитету Верховного Суду України, але й дискредитують Генеральну прокуратуру України, порушують правові засади її діяльності.

Слід зазначити, що перегляд кримінальних справ, про які йшлося на брифінгу заступника Генерального прокурора України М. Гаврилюка, здійснювався Верховним Судом України за участю заступника Генерального прокурора України В. Кудрявцева, який вважав позицію заявників про необхідність заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на п'ятнадцять років позбавлення волі юридично обґрунтованою. Більше того, у ряді випадків підставою для перегляду вироків у такій категорії справ було подання Генеральної прокуратури України.

Отже, уповноважений представник Генеральної прокуратури України (заступник Генерального прокурора України В.Кудрявцев) як учасник кримінального процесу займав відповідну правову позицію, яка знайшла своє відображення у клопотаннях та поданнях Генеральної прокуратури України, судових рішеннях Верховного Суду України. Разом із тим, інший представник Генеральної прокуратури України (заступник Генерального прокурора України М. Гаврилюк) у непроцесуальний спосіб, поза рамками судового розгляду відповідних кримінальних справ висловив абсолютно протилежну правову позицію Генеральної прокуратури України.

При цьому слід наголосити, що жодне рішення Верховного Суду України, про які заявив на брифінгу 7 листопада 2011 року заступник Генерального прокурора України М. Гаврилюк, не скасовано, і всі вони на даний час виконуються відповідними державними органами, а засуджені у цих справах особи відбувають призначене їм покарання.

Таким чином, заступник Генерального прокурора України М. Гаврилюк, допустивши публічні заяви зазначеного вище змісту до проведення в установленому законодавством порядку перевірки відповідних депутатських звернень, порушив гарантовані на конституційному та міжнародно-правовому рівні засади та принципи самостійності суду і незалежності суддів, а також законодавчо визначені обов’язки, етику та основи діяльності працівників прокуратури.

Одним із основоположних принципів діяльності прокуратури України згідно з пунктом 2 частини першої статті 6 Закону України “Про прокуратуру” є здійснення повноважень на підставі додержання Конституції та чинних на території України законів. Частиною третьою статті 46 цього Закону передбачено обов’язок прокурорів і слідчих неухильно дотримуватися Конституції, законів і міжнародних зобов’язань України, сумлінно виконувати свої службові обов’язки, сприяти утвердженню верховенства права, законності і правопорядку. Як визначено статтею 2 Дисциплінарного статуту прокуратури України, працівники прокуратури повинні особисто суворо додержуватися вимог закону. Будь-які порушення прокурорсько-слідчими працівниками законності підривають авторитет прокуратури, завдають шкоди інтересам держави і суспільства.

Враховуюче викладене, збори суддів Верховного Суду України звертаються до Генерального прокурора України з проханням у межах своїх повноважень вжити відповідних заходів правового реагування щодо заступника Генерального прокурора України М. Гаврилюка.

Звернення затверджено зборами суддів Верховного Суду України 14 листопада 2011 року.

14 листопада 2011 року

м. Київ

Найважливішою передумовою верховенства права, ефективного захисту прав та свобод людини і громадянина, юридичних осіб, інтересів суспільства й держави є функціонування у ній незалежного та неупередженого суду. Це визнається всіма державами, які мають довготривалі демократичні традиції, державами, що задекларували свій рух до демократії, прогресивною частиною міжнародної спільноти.

Відповідно до пунктів 1 і 2 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в Конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов’язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її. Судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, на основі фактів і відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонукань, тиску, погроз або прямого чи непрямого втручання з будь-якого боку і з будь-яких причин.

Рекомендація № (94)12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», ухвалена Комітетом Міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів 13 жовтня 1994 року, містить положення про те, що виконавча і законодавча гілки влади повинні гарантувати незалежність суддів і утримуватися від кроків, які б могли поставити її під загрозу.

Незалежність і недоторканність суддів гарантовано Конституцією України (статті 126 і 129). Встановлено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Закон України “Про судоустрій і статус суддів” визначив засоби, за допомогою яких забезпечуються конституційні гарантії самостійності судів і незалежності суддів.

Основними елементами незалежності суддів відповідно до частини четвертої статті 47 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” є, зокрема, особливий порядок притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, а також визначення відповідальності за прояви неповаги до суду або суддів. Згідно з частиною другою статті 83 цього Закону навіть скасування або зміна судового рішення не може тягнути за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення було допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків.

Згідно з Рекомендацією СМ/Rec (2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам–членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки, ухваленою 17 листопада 2010 року на 1098 засіданні заступників міністрів, тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості.

Як визначив Комітет Міністрів Ради Європи в пункті 69 зазначеної Рекомендації, дисциплінарне провадження щодо судді може бути ініційоване, якщо суддя не виконав свої обов’язки ефективно та належним чином. Такі провадження повинен проводити незалежний орган влади або суд із наданням гарантій справедливого судового розгляду і права на оскарження рішення та покарання. Дисциплінарні санкції мають бути пропорційними.

Конституція України (частина перша статті 34) гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань. Разом з тим, реалізацію цього права може бути обмежено в інтересах підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Коментуючи рішення судів, виконавча та законодавча влада відповідно до пункту 18 Рекомендації СМ/Rec (2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи мають уникати критики, яка може підірвати незалежність судової влади або довіру суспільства до неї. Їм також слід уникати дій, які можуть ставити під сумнів їхнє бажання виконувати рішення суддів, за винятком випадків, коли вони мають намір подати апеляцію.

На необхідності зміцнювати судову владу і дбати про її авторитет неодноразово наголошувалося в публічних виступах усіх сучасних політичних діячів України.

Однак практичні кроки окремих членів Вищої ради юстиції не завжди узгоджуються з цими деклараціями.

Так, 7 листопада 2011 року заступник Генерального прокурора України, член Вищої ради юстиції М. Гаврилюк провів брифінг, на якому зробив публічну заяву про те, що за наявною в нього інформацією до Вищої ради юстиції надійшли звернення народних депутатів України, в яких містяться дані про порушення присяги суддями Судової палати у кримінальних справах і Військової судової колегії Верховного Суду України у 2009–2010 роках під час розгляду окремих кримінальних справ. М. Гаврилюк зазначив, що судді Верховного Суду України “змінили вироки 15 особам, що вчинили вкрай небезпечні для суспільства насильницькі злочини з корисливих мотивів (вбивства, зґвалтування). Абсолютно необґрунтовано та незаконно судді змінили злочинцям покарання з довічного позбавлення волі на строк 15 років”. Крім того, М. Гаврилюк указав на можливість звільнення суддів Верховного Суду України, причетних до прийняття зазначених судових рішень, з посади за порушення присяги судді і притягнення їх до кримінальної відповідальності.

Правова оцінка М. Гаврилюком як заступником Генерального прокурора України та членом Вищої ради юстиції обґрунтованості та законності судових рішень Верховного Суду України, його висловлювання щодо порушення суддями Верховного Суду України закону, зроблені до проведення в установленому законом порядку перевірки зазначених звернень народних депутатів України (тобто за відсутності будь-яких правових підстав), є порушенням визначених Конституцією, законами України та міжнародно-правовими актами гарантій незалежності суддівської діяльності, проявом незаконного втручання у здійснення правосуддя суддями Верховного Суду України, неправомірного впливу на них у зв’язку з виконанням професійних обов’язків.

Слід зазначити, що для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності Законом України ”Про Вищу раду юстиції“ (стаття 39) передбачено спеціальну процедуру, яка включає перевірку даних про дисциплінарний проступок, відкриття дисциплінарного провадження, розгляд дисциплінарної справи, прийняття рішення. Зазначену процедуру розроблено відповідно до принципів дисциплінарної відповідальності, згідно з якими вина особи встановлюється виключно після повного та об’єктивного з’ясування всіх обставин справи.

Будь-які публічні висловлювання члена Вищої ради юстиції про наявність чи відсутність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності до проведення належної перевірки і прийняття відповідного рішення у встановлений законом спосіб може вказувати на його упередженість, несумлінне виконання обов’язків, а також на зловживання наданими йому правами, що прямо заборонено в пункті 3 параграфа 1 Регламенту Вищої ради юстиції, затвердженого рішенням Вищої ради юстиції від 4 жовтня 2010 року № 791/0/1510.

Вказана заява М. Гаврилюка не відповідає його високому статусу члена Вищої ради юстиції, суперечить вимогам Конституції та Закону України ”Про Вищу раду юстиції”та вказує на його упередженість, а отже, може свідчити про порушення ним присяги члена Вищої ради юстиції, згідно з якою член Вищої ради юстиції має виконувати свої обов’язки сумлінно, чесно і неупереджено (стаття 17 зазначеного Закону).

Зроблені за таких обставин оцінки та висловлювання М. Гаврилюка завдають шкоди авторитету Верховного Суду України, дискредитують найвищий судовий орган держави, порушують правові засади діяльності Генеральної прокуратури України та Вищої ради юстиції.

Судді Верховного Суду України розцінюють ситуацію, що склалася, як загрозливу для засад демократичного устрою, забезпечення прав і свобод людини та громадянина через можливе зниження рівня їх захисту незалежним і неупередженим судом.

У зв’язку з наведеним судді Верховного Суду України, не маючи на меті втрутитися у діяльність конституційного органу держави, закликають членів Вищої ради юстиції вжити заходів для забезпечення об’єктивного і неупередженого розгляду зазначених звернень народних депутатів України відповідно до чинного законодавства.

Збори суддів Верховного Суду України уповноважують суддю Верховного Суду України, голову Ради суддів України Романюка Я.М. представляти у Вищій раді юстиції їх інтереси під час розгляду відповідних звернень народних депутатів України.

Звернення затверджено зборами суддів Верховного Суду України 14 листопада 2011 року.

14 листопада 2011 року

м. Київ

7 листопада 2011 року заступник Генерального прокурора України, член Вищої ради юстиції М. Гаврилюк провів брифінг, на якому зробив публічну заяву про те, що за його наявною в нього інформацією до Вищої ради юстиції надійшли звернення народних депутатів України, в яких містяться дані про порушення присяги суддями Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України. М. Гаврилюк зазначив, що судді Верховного Суду України “змінили вироки 15 особам, що вчинили вкрай небезпечні для суспільства насильницькі злочини з корисливих мотивів (вбивства, зґвалтування). Абсолютно необґрунтовано та незаконно судді змінили злочинцям покарання з довічного позбавлення волі на строк 15 років”. Крім того, М. Гаврилюк вказав на можливість звільнення суддів Верховного Суду України, причетних до прийняття зазначених судових рішень, з посади за порушення присяги судді і притягнення їх до кримінальної відповідальності.

Правова оцінка М. Гаврилюком як заступником Генерального прокурора України та членом Вищої ради юстиції обґрунтованості та законності судових рішень Верховного Суду України, його висловлювання щодо порушення суддями Верховного Суду України закону, зроблені до проведення в установленому законом порядку перевірки зазначених звернень народних депутатів України (тобто за відсутності будь-яких правових підстав), є порушенням визначених Конституцією, законами України та міжнародно-правовими актами гарантій незалежності суддівської діяльності, проявом незаконного втручання у здійснення правосуддя суддями Верховного Суду України, неправомірного впливу на них у зв’язку з виконанням професійних обов’язків.

Зроблені за таких обставин оцінки та висловлювання М. Гаврилюка також завдають шкоди авторитету Верховного Суду України, дискредитують найвищий судовий орган держави, порушують правові засади діяльності Генеральної прокуратури України та Вищої ради юстиції.

Слід зазначити, що у 2009 році у Верховному Суді України дійсно виникла проблема неоднакової судової практики, що стало наслідком визнання Конституційним Судом України в Рішенні від 29 грудня 1999 року № 11-рп/99 покарання у виді смертної кари таким, що не відповідає Конституції (є неконституційним). З огляду на те, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, з 29 грудня 1999 року втратили чинність положення санкцій статей Кримінального кодексу України 1960 року, що передбачали такий вид покарання, як смертна кара.

На виконання вказаного Рішення Конституційного Суду України Верховною Радою України 22 лютого 2000 року прийнято Закон України № 1483–ІІІ «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України», яким виключено з Кримінального кодексу України такий вид покарання, як смертна кара, та встановлено новий вид покарання – довічне позбавлення волі. Цей Закон набрав чинності 4 квітня 2000 року.

Таким чином, упродовж більше трьох місяців (з 29 грудня 1999 року по 4 квітня 2000 року) найсуворішим видом покарання за Кримінальним кодексом України 1960 року було позбавлення волі на строк до п’ятнадцяти років.

Разом з тим, розглядаючи справи про злочини, вчинені у вказаний період, суди по-різному застосовували норми кримінального закону: одні вважали можливим призначення таким особам довічного позбавлення волі, інші – призначали покарання у виді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років.

Зазначена ситуація спричинила численні звернення до Верховного Суду України осіб, засуджених за особливо тяжкі злочини, вчинені ними у період з 29 грудня 1999 року по 4 квітня 2000 року, з клопотаннями про заміну довічного позбавлення волі позбавленням волі на п'ятнадцять років.

У зв'язку з цим у 2009 році на спільних засіданнях Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України було переглянуто ряд кримінальних справ у порядку виключного провадження та ухвалено рішення про заміну довічного позбавлення волі позбавленням волі на п'ятнадцять років.

Ухвалюючи такі рішення, Верховний Суд України виходив з того, що за злочини, вчинені у вказаний період, за які Кримінальним кодексом України до цього було передбачено покарання у виді смертної кари, до введення нового виду покарання – довічного позбавлення волі – засудженим могло бути призначено максимальне покарання у виді позбавлення волі на п'ятнадцять років.

Відповідно до вимог частини першої статті 6 Кримінального кодексу України 1960 року та частини другої статті 4 Кримінального кодексу України 2001 року злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час його вчинення.

Перегляд відповідних кримінальних справ здійснювався за участю заступника Генерального прокурора України, який вважав позицію заявників про необхідність заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на п'ятнадцять років позбавлення волі юридично обґрунтованою. Більше того, у ряді випадків підставою для перегляду вироків у такій категорії справ було подання Генеральної прокуратури України.

Усі рішення Верховного Суду України, про які заявив М. Гаврилюк, не скасовані і на сьогодні виконуються відповідними державними органами, а засуджені у цих справах особи відбувають призначене їм покарання.

Таким чином, публічно заявивши (до проведення в установленому законодавством порядку перевірки) про ухвалення Верховним Судом України незаконних судових рішень у вказаних вище справах, а також про те, що при прийнятті цих рішень судді Верховного Суду України допустили порушення присяги судді, а тому має бути ініційовано їх кримінальне переслідування, член Вищої ради юстиції, заступник Генерального прокурора України М.Гаврилюк, допустив вчинок, який завдає шкоди авторитету Верховного Суду України, є проявом відвертого порушення засад та принципів самостійності суду і незалежності суддів, гарантованих як на конституційному, так і на міжнародно-правовому рівні.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Частинами першою та другою статті 126 Основного Закону України передбачено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.

Основними елементами незалежності суддів відповідно до частини четвертої статті 47 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” є, зокрема, особливий порядок притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, а також визначення відповідальності за прояви неповаги до суду або суддів. Згідно з частиною другою статті 83 цього Закону навіть скасування або зміна судового рішення (що не мало місця у випадку із судовими рішеннями, про які заявив М. Гаврилюк) не може тягнути за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення було допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків.

Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, що поставлено в провину суддям Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України М. Гаврилюком, згідно з Рекомендацією СМ/Rec (2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам – членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки, ухваленою 17 листопада 2010 року на 1098 засіданні заступників міністрів, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості. Разом з тим, розгляд зазначених справ суддями Верховного Суду України здійснювався виключно на підставі чинного законодавства і за відсутності умисного порушення ними норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків.

Як визначив Комітет Міністрів Ради Європи у пункті 69 згаданої Рекомендації, дисциплінарне провадження щодо судді може бути ініційоване, якщо суддя не виконав свої обов’язки ефективно та належним чином. Такі провадження повинен проводити незалежний орган влади або суд із наданням гарантій справедливого судового розгляду і права на оскарження рішення та покарання. Дисциплінарні санкції мають бути пропорційними.

Конституція України (частина перша статті 34) гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань. Разом із тим, реалізацію цього права може бути обмежено в інтересах підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Натомість допущені на брифінгу 7 листопада 2011 року оцінки та висловлювання щодо правомірності рішень Верховного Суду України членом колегіального органу, покликаного якраз гарантувати незалежність та неупередженість суддів, М. Гаврилюком є такими, що завдають шкоди авторитету Верховного Суду України, дискредитують найвищий судовий орган держави, порушують правові засади діяльності Генеральної прокуратури України та Вищої ради юстиції.

Коментуючи рішення судів, виконавча та законодавча влада відповідно до пункту 18 Рекомендації СМ/Rec (2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи мають уникати критики, яка може підірвати незалежність судової влади або довіру суспільства до неї. Їм також слід уникати дій, які можуть поставити під сумнів їхнє бажання виконувати рішення суддів, за винятком випадків, коли вони мають намір подати апеляцію.

Суддя не зобов'язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у його провадженні, крім випадків, установлених законом (частина друга статті 47 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”). Зобов’язання суддів надавати пояснення щодо суті справ, які перебували у їх провадженні, є втручанням у конституційно і законодавчо визначені гарантії незалежності суддів.

Пунктами 3 і 4 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН
від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, встановлено, що судові органи володіють компетенцією стосовно всіх питань судового характеру і мають виняткове право вирішувати, чи входить передана їм справа до їхньої встановленої законом компетенції. Не повинно мати місця неправомірне чи несанкціоноване втручання в процес правосуддя, і судові рішення, винесені суддями, не підлягають перегляду. Цей принцип не перешкоджає здійснюваному відповідно до закону судовому перегляду чи пом'якшенню вироків, винесених судовими органами.

Підпунктом «d» пункту 2 принципу 1 Рекомендації № (94)12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів 13 жовтня 1994 року, визначено, що судді повинні приймати свої рішення цілком незалежно і мати змогу діяти без обмежень, без неправомочного впливу, підбурення, тиску, погроз, неправомочного прямого чи непрямого втручання, незалежно з чийого боку та з яких мотивів воно б не здійснювалось. У законі мають бути передбачені санкції проти осіб, які намагаються у такий спосіб впливати на суддів. Судді мають бути цілком вільними у винесенні неупередженого рішення у справі, яку вони розглядають, покладатись на своє внутрішнє переконання, власне тлумачення фактів та чинне законодавство. Судді не зобов'язані давати звіт щодо справ, які знаходяться в їх провадженні, ніякій особі, яка не належить до системи судової влади.

Пунктами 1 і 2 частини п’ятої статті 127 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” до компетенції Ради суддів України віднесено розроблення і організацію заходів щодо забезпечення незалежності судів та суддів, розгляд питань правового захисту суддів, прийняття відповідних рішень з цих питань.

Враховуюче вищенаведене, збори суддів Верховного Суду України просять розглянути на засіданні Ради суддів України ситуацію, яка склалася у зв’язку з необґрунтованим звинуваченням членом Вищої ради юстиції, заступником Генерального прокурора України М. Гаврилюком (до проведення відповідної перевірки згідно з чинним законодавством) суддів Верховного Суду України в допущенні порушення присяги і кримінально караних дій під час прийняття рішень у порядку виключного провадження щодо засуджених за тяжкі злочини, вчинені в період з 29 грудня 1999 року по 4 квітня 2000 року, яким було замінено покарання у вигляді смертної кари на п’ятнадцять років позбавлення волі.

За результатами розгляду зазначеного питання просимо прийняти рішення та вжити заходів, що спрямовані на гарантування незалежності і правовий захист суддів Верховного Суду України.

Звернення затверджено зборами суддів Верховного Суду України 14 листопада 2011 року.