Ухвалені у справі судові рішення скасовано у порядку провадження за винятковими обставинами і справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції у зв’язку з необґрунтованим стягненням компенсації сум податку з доходів фізичних осіб за період, не передбачений законодавством

9 грудня 2008 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши за винятковими обставинами у відкритому судовому засіданні за скаргою Державної судової адміністрації України (далі — ДСА) справу за позовом Винту Ю.М., Войтуна Б.М., Галичанської Н.Ю., Галичанського А.Д., Гончар Л.Я., Гончарука Г.М., Горецької С.О., Заводян К.І., Іваницького С.М., Івасюк Л.Г., Кімстач П.П., Кифлюка В.Ф., Ковтюк Є.І., Колотила О.О., Кузняка В.О., Огородника А.П., Перепелюк Л.М., Петлюка В.І., Підгорної С.П., Половінкіної Н.Ю., Ружила О.А., Рулякова В.І., Станковської Г.А., Сулятицької М.М., Тарбинського В.Г., Черновського О.К., Чміля І.Х., Чупікової В.В., Яремка В.В., Яцинюка В.Ф. до Апеляційного суду Чернівецької області, Державного казначейства України, ДСА про стягнення компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, встановила:

У червні 2005 р. перелічені особи звернулися до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідно до ст. 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 р. № 584/95 “Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів” вони звільнені від сплати податку з доходів фізичних осіб.

Печерський районний суд м. Києва постановою від 11 травня 2006 р., залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2006 р., позов задовольнив. Судові рішення мотивовані тим, що відповідно до підпунктів 22.2, 22.7 ст. 22 Закону України від 22 травня 2003 р. № 889-IV “Про податок з доходів фізичних осіб” (далі — Закон № 889-IV) і п. 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 січня 2004 р. № 22-р “Про деякі питання оплати праці суддів” (далі — розпорядження КМУ № 22-р) Голові Конституційного Суду України та головам судів загальної юрисдикції дозволено здійснювати у 2004 році компенсаційні виплати суддям у розмірі до 100 % посадового окладу в разі, коли сума нарахованої заробітної плати за місяць після сплати податку з доходів фізичних осіб буде нижчою, ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за IV квартал 2003 р.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21 грудня 2007 р. постановлені у справі судові рішення залишив без змін.

У скарзі до Верховного Суду України ДСА порушила питання про перегляд за винятковими обставинами та скасування зазначеної ухвали касаційного суду через неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм права.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для задоволення скарги.

Усуваючи розбіжності в застосуванні судами касаційної інстанції одних і тих самих норм права, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до підпункту “д” п. 1.3 ст. 1 Закону № 889-IV дохід із джерелом його походження з України — це будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі дохід у вигляді заробітної плати, нарахований (виплачений, наданий) унаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України.

Судами встановлено, що позивачі працюють суддями Апеляційного суду Чернівецької області. Свої позовні вимоги вони обґрунтували тим, що їм не було компенсовано суми податку з доходів фізичних осіб за період роботи суддями з 2004 по 2006 роки. При цьому сума заробітної плати за місяць після сплати податку з доходів фізичних осіб у 2004, 2005 роках була нижчою, ніж розмір його середньомісячної заробітної плати за IV квартал 2003 р.

Вищий адміністративний суд України погодився з позицією судів попередніх інстанцій про те, що надання суддям пільг, компенсацій і гарантій за період із 2004 по 2006 роки не може ставитись у залежність від бюджетного фінансування.

Проте в п. 2 розпорядження КМУ № 22-р зазначено, що компенсаційна виплата, передбачена п. 1 цього розпорядження, здійснюється в межах видатків на оплату праці, передбачених у Державному бюджеті України на 2004 р. на утримання органів судової влади.

Як убачається з матеріалів справи та підтверджується наведеними у скарзі ДСА доводами, висновок судів про те, що на користь позивачів слід стягнути компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб за 2004 р., є обґрунтованим. Водночас Вищий адміністративний суд України безпідставно залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині стягнення на користь позивачів іще й компенсаційних виплат за 2005, 2006 роки, оскільки законодавством не передбачено здійснення таких виплат за цей період.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, з рішеннями яких погодився касаційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, необґрунтовано стягнули компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб за не передбачений законодавством період.

Крім того, суди помилково розглянули справу за позовом Винту Ю.М. та інших осіб, оскільки позовна заява має подаватися до суду кожним із позивачів окремо.

У зв’язку з наведеним усі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням її на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі наведеного та керуючись статтями 241—243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу ДСА задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21 грудня 2007 р., ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2006 р. та постанову Печерського районного суду м. Києва від 11 травня 2006 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.