12 червня 2013 року у Верховній Раді України відбулися парламентські слухання на тему: «Стан дотримання прав людини в Україні». На слуханнях виступив і Голова Верховного Суду України Ярослав Романюк.

Сьогодні парламентські слухання об’єднали представників усіх гілок влади задля змістовного обміну думками щодо вирішення головного для нашої держави завдання утвердження та забезпечення прав і свобод людини.

Стандарти у сфері захисту прав людини виходять за межі національних правопорядків та є фундаментом європейської інтеграції. Україна належить до країн молодої демократії, проте вона залишається непохитною стосовно стратегічного курсу на повноправне членство у європейській спільноті. У щорічному посланні Президента України до Верховної Ради України вкотре наголошується на пріоритеті для нашої держави європейських цінностей – захисту прав людини, верховенства права та демократії. Водночас хочу підкреслити – це має бути не просто гаслом держави, а внутрішньою потребою кожного громадянина, кожної посадової особи.

Орієнтиром на цьому шляху для нас є, безумовно, Загальна декларація прав людини та Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод як найвизначніші надбання цивілізаційного розвитку, забезпечення яких вимагає спільних зусиль держав і народів.

При цьому і Декларація, і Конвенція серед основних прав, які повинні гарантуватися державами, відзначають право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку незалежним і безстороннім судом. Адже у системі прав людини право на судовий захист посідає особливе місце, оскільки при його реалізації здійснюється захист інших прав і свобод. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював визначальну роль, яку відіграє право на суд в демократичному суспільстві.

Водночас Україні потрібен реальний, а не формальний захист прав людини, ефективний, а не декларативний доступ кожного громадянина до незалежного та справедливого судочинства.

У цій сфері нам необхідно докласти подальших зусиль для забезпечення дієвості Конвенції, зокрема шляхом адаптації національної правової системи до її стандартів з урахуванням практики Європейського суду.

Разом з цим необхідно підкреслити – на сьогодні відсутні підстави стверджувати, що вітчизняна судова система працює неефективно. Як свідчать неупереджені дані статистики, суди розглядають величезну кількість справ, більшість із них – правильно і з дотриманням строків.

Особливо красномовними є відповідні показники у порівнянні з іншими державами Європи. Зокрема, за даними Європейської комісії з питань ефективності судочинства (CEPEJ) за рівнем оперативності розгляду справ Україна посідає одне з перших місць в Європі. Наприклад, середня тривалість розгляду цивільних справ позовного провадження в нашій державі складає 17 днів, у той час як, наприклад, у Франції – близько 270 днів, у Швеції – 180 днів, у Німеччині – 170. І це при колосальній перевантаженості вітчизняної судової системи! Так, у минулому році в середньому на розгляд судді місцевого загального суду щомісяця надходило близько 70 справ і матеріалів, тоді як, наприклад, у Німеччині – 55. І це при тому, що в даній державі надмірне перевантаження вважається однією з найбільших проблем судочинства.

Проте за наявності таких високих показників, які характеризують ефективність здійснення судочинства, Україна протягом останніх років є одним із лідерів за кількістю заяв, що надходять до Європейського суду. Адже судова практика Європейського суду є об’єктивним критерієм оцінки правової системи кожної держави-учасниці Конвенції.

У чому ж причина такої неспівмірності? Проблема полягає у тому, що 90 % скарг до Європейського суду проти України є однотипними та пов’язані, переважно, з системними проблемами, які потребують законодавчого врегулювання. Зокрема, це невиконання рішень національних судів; тривале провадження досудового слідства у кримінальних справах і тривалий розгляд справ судами; недоліки законодавства і судової практики, які призводять до тримання особи під вартою без належної законної підстави; неналежне поводження з особами, які тримаються під вартою або перебувають у місцях відбування покарання тощо.

Очевидно, що зазначені проблеми є глибокими і не можуть бути усунуті фрагментарними заходами. На сьогодні, переконаний, настав час осмислити наші досягнення на шляху утвердження в Україні незалежного та справедливого суду, а також усвідомити необхідність системних зрушень, які ми повинні спільно виробити та запропонувати суспільству як єдину узгоджену позицію.

Адже громадяни вправі розраховувати на те, щоб суди працювали ефективно, без поверхового поспіху, зумовленого надмірним перевантаженням, щоб судді завжди були на варті закону, щоб, зрештою, торжествувала справедливість.

Немало з цих завдань уже реалізовано у процесі проведення судової реформи 2010 року, більшість із запроваджених нею новел втілюють рекомендації міжнародних документів. У процесі реформування визначено вектор розвитку судової системи, започатковано значні організаційні перетворення. Посилено інституційні гарантії незалежності суддів, підвищено рівень суддівського самоврядування, здійснено значне оновлення процесуального законодавства. Відбувається впровадження на практиці положень нового КПК України, завдяки якому наша держава у сфері регламентації кримінального судочинства має досягти рівня розвинених демократичних країн.

З метою прискорення судового розгляду під час реформування запроваджено механізми, спрямовані на спрощення процесу та усунення зловживань його учасників своїми правами. Удосконалено також процедуру оскарження судових рішень і, що важливо, її уніфіковано у процесуальних кодексах.

Завдяки цьому вдалося досягнути позитивної динаміки з більшості показників оперативності розгляду справ. Так, у 2012 році суди по першій інстанції розглянули 4,4 млн справ і матеріалів. При цьому наявна кількість справ, розглянутих понад строки, встановлені ЦПК, у 2012 році зменшилась на 30 % щодо рівня 2011 року. У господарських справах цей показник зменшився на 15 %. Кількість кримінальних справ, призначених до розгляду з порушенням строків, зменшився майже на 44 %.

Водночас процес модернізаційних змін у сфері судочинства ще не завершено. Адже найбільше поле в світі – це поле для вдосконалення.

Так, під час церемонії складення присяги суддями, призначеними на посаду судді вперше, 14 лютого минулого року глава держави висловив сподівання, що після прийняття нового КПК України, законів про адвокатуру і прокуратуру такі нововведення будуть мати місце і в інших різновидах судового процесу – цивільному, господарському, адміністративному. Крім того, здійснюється підготовка відповідних конституційних змін.

У щорічному посланні Президента України до Верховної Ради України особливу увагу приділено ще одній системній проблемі – механізму виконання судових рішень, без ефективного функціонування якого право на судовий захист перетворюється на суто декларативне.

Водночас відповідно до практики Європейського суду фактичні перешкоди можуть порушувати Конвенцію так само, як і юридичні. Конвенція спрямована на те, щоб гарантувати не теоретичні або ілюзорні права, а права, які є ефективними та здійснюються на практиці. А це і проблеми низького рівня фінансового забезпечення потреб правосуддя, і зручності умов перебування громадян у суді, і поінформованість населення про судові процедури, і доступність правової допомоги тощо.

Необхідно підкреслити: на сьогодні уся європейська спільнота усвідомлює, що подальша ефективність загальноєвропейської системи захисту прав перебуває у прямій залежності від національних правопорядків. При цьому визнається, що приведення судової практики держави до міжнародних стандартів, підвищення ефективності засобів правового захисту повинні забезпечуватися, передусім, верховними судами держав.

Верховний Суд України – не просто судовий орган і навіть не лише окрема ланка в судовій системі. Його роль є незмірно вищою. На нього покладається особлива місія – забезпечення однакового застосування законодавства усіма судами.

Піраміда без вершини позбавлена й фундаменту. Таким фундаментом усього правопорядку в державі є єдність судової практики, що забезпечує прогнозованість і стабільність судових рішень. Єдність судової практики – це невід’ємна складова принципів правової визначеності та рівності всіх перед законом і судом, без яких не може діяти принцип верховенства права в державі.

У непростих реаліях сьогодення в умовах глобальних світових викликів та загроз саме Верховний Суд має забезпечити підвищення ефективності захисту громадянських, соціально-економічних та політичних прав. Саме найвищий судовий орган має гарантувати здійснення суспільного прогресу в межах правового поля. Верховний Суд є здатним і, я впевнений, повинен відіграти у вирішенні цих завдань особливу консолідуючу роль.

У зв’язку з цим сьогодні все очевиднішою стає необхідність розширення повноважень найвищого судового органу, підвищення його процесуальної ролі, збільшення впливу на вітчизняне судочинство.

З метою встановлення додаткових гарантій судового захисту прав і свобод людини, забезпечення єдності судової практики, в тому числі в частині її відповідності міжнародним стандартам, ми відстоюємо надання Верховному Суду України таких повноважень:

– ухвалення за результатами розгляду справ остаточних судових рішень по суті спору;

– розгляду справ, пов’язаних з вирішенням питання розмежування юрисдикцій між судами, що безпосередньо стосується права на доступ до суду;

– оскарження ухвал вищих спеціалізованих судів про відмову в допуску справ до провадження у Верховному Суді України;

– узагальнення судової практики та надання судам роз’яснень з питань застосування законодавства;

– оскарження судових рішень з підстав невідповідності правовим висновкам Верховного Суду України, обов’язковість яких на сьогодні має суто декларативний характер.

Підсумовуючи, хочу наголосити, що ми маємо побудувати принципово нову модель правосуддя, доступного для кожного. Впевнений – незалежне та справедливе судочинство суттєво вплине на політичну та економічну стабільність у державі, буде сприяти покращенню інвестиційного клімату та добробуту кожного громадянина.

Суди в Україні повинні і, я переконаний, стануть ключовою ланкою в механізмі забезпечення демократії, прав і свобод громадян. Розуміння й осмислення цього основоположного постулату і має слугувати вирішальним фактором при визначенні стратегії подальших перетворень у судовій сфері.