Згідно зі ст.25 Закону України "Про охорону праці" у разі відмови власника скласти акт про нещасний випадок або професійне захворювання чи незгоди потерпілого або іншої заінтересованої особи зі змістом акта питання вирішується в порядку, передбаченому законодавством про розгляд трудових спорів.

Якщо особою подано позов про визнання безпідставною відмови скласти акт про нещасний випадок, то суд не має права ухвалити рішення про встановлення факту нещасного випадку на виробництві

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Б. до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Перемога" (далі — СТОВ) та відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Полонському районі Хмельницької області (далі — Фонд) про встановлення факту нещасного випадку на виробництві та відшкодування матеріальних витрат і моральної шкоди за касаційною скаргою СТОВ на рішення Шепетівського районного суду Хмельницької області від 10 січня 2003 р. та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 7 травня 2003 р. встановила наступне.

У квітні 1999 р. Б. звернувся до суду з позовом до СТОВ про визнання незаконною відмови СТОВ (раніше — спілка селян власників "Перемога") скласти акт про нещасний випадок на виробництві, посилаючись на те, що він працював в колгоспі "Перемога" с. Прислуч сторожем ферми, де в ніч з 2-го на 3-тє листопада 1998 р. під час виконання трудових обов’язків по охороні ферми, на робочому місці в приміщенні з ним стався нещасний випадок. Від попадання жарини з цигарки у валянок загорівся одяг, який позивач не зміг загасити із-за відсутності на фермі засобів пожежогасіння, в результаті чого отримав опіки, опіковий шок, став інвалідом 1 групи. За наслідками вказаного нещасного випадку адміністрацією підприємства було проведено розслідування та складено акт про нещасний випадок невиробничого характеру, з яким він не погодився. В подальшому позивач доповнив свої вимоги і просив також стягнути на його користь частину втраченого середнього заробітку, одноразову допомогу, компенсацію витрат по сторонньому догляду та 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. В ході розгляду до участі у справі було залучено Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Полонському районі Хмельницької області.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Шепетівського районного Хмельницької області суду від 10 січня 2003 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 7 травня 2003 р., позов Б. задоволено частково. Установлено факт нещасного випадку на виробництві з Б., що стався 3 листопада 1998 р. в приміщенні ферми СТОВ у с. Прислуч Полонського району Хмельницької області. Стягнуто зі СТОВ на користь Б. у сукупності одноразово 4 тис. 317 грн. Стягнуто з Фонду на користь Б. одноразово 1 тис. 562 грн, а надалі щомісячно з 10 січня 2003 р. по 78 грн до 1 квітня 2003 р.

У касаційній скарзі СТОВ просить скасувати рішення Шепетівського районного суду Хмельницької області від 10 січня 2003 р. та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 7 травня 2003 р. і закрити провадження у справі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст.25 Закону України від 14 жовтня 1992 р. № 2694-ХІІ "Про охорону праці" у разі відмови власника скласти акт про нещасний випадок або професійне захворювання чи незгоди потерпілого або іншої заінтересованої особи зі змістом акта питання вирішується в порядку, передбаченому законодавством про розгляд трудових спорів.

Не зважаючи на те, що позивачем було подано позов про визнання безпідставною відмови скласти акт про нещасний випадок, суд всупереч вимогам чинного законодавства встановив факт нещасного випадку на виробництві.

Ухвалюючи рішення про стягнення на користь Б. на відшкодування шкоди 4 тис. 317 грн зі СТОВ, суд не врахував положень п. 3 Прикінцевих положень Закону України від 23 вересня 1999 р. № 1105-ХІV "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та п. 2 Закону України від 22 лютого 2001 р. № 2272-ІІІ "Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", згідно з якими відшкодування шкоди у такому випадку повинно проводитись Фондом.

Крім того, суд не повно перевірив доводи СТОВ стосовно обставин отримання Б. каліцтва.

На зазначені недоліки не звернув уваги і апеляційний суд, залишивши рішення суду першої інстанції без зміни.

За таких порушень норм матеріального та процесуального права ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 333, 335—337, 343, 344 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила касаційну скаргу СТОВ задовольнити частково.

Рішення Шепетівського районного суду Хмельницької області від 10 січня 2003 р. та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 7 травня 2003 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.