Перед сьогоднішнім засіданням Пленуму я довго думав, яким має бути мій виступ, які слова я повинен сказати своїм колегам.

Вперше за 88 років у день Верховного Суду України ми не відзначаємо це свято. Сьогодні на порядку денному стоїть питання довіри Голові Верховного Суду України. Але насправді це й питання довіри кожному з нас.

Шановні колеги!

Я завжди з великою повагою ставився й ставлюся до думки і позиції кожного з Вас, оскільки за Вашими плечима величезний життєвий та професійний досвід.

Переконаний у тому, що і сьогодні саме ці складові допоможуть прийняти правильне рішення і з гідністю вийти з непростої ситуації, що склалася у Верховному Суді.

Колись довелося почути побажання, адресоване найближчим друзям, суть якого зводилася до того, щоб ніколи в їх житті не поставало питання вибору між власною совістю та особистим благополуччям.

Так склалося, що в моєму житті мені не раз доводилося робити цей вибір. Свій вибір зробив я і зараз, а тому стою сьогодні перед Вами. Це і є відповідь на питання, чому я попри величезний зовнішній тиск і шантаж добровільно не написав заяву про складання повноважень Голови Верховного Суду України.

Певен, що перед таким вибором сьогодні поставлено і кожного із Вас. Сподіваюся, що приймаючи рішення, Ви пригадаєте нещодавній вислів одного з наших колег про те, що сила судді у його совісті.

Усупереч всьому Верховний Суд України фактично без повноважень, навіть без приміщень залишається символом того, що не все у цьому світі купується і продається, що не всіх можна загнати у стійло і змусити виконувати будь-які вказівки.

Завдяки нашій з Вами, колеги, спільній принциповій і послідовній позиції Верховний Суд України вистояв. Ми завжди були єдині в тому, що лише незалежний суд зможе забезпечити здійснення справедливого правосуддя.

Ми усвідомили, що знищення Верховного Суду України призведе до знищення незалежної судової влади.

Я завжди стверджував і продовжую стояти на цьому: Верховний Суд України за своїм фаховим складом і принципами діяльності є найбільш компетентним, об’єктивним і незалежним судовим органом нашої держави.

Вважав і вважаю за честь бути Головою такого Верховного Суду України.

Твердо переконаний, що спроби змінити визначені Конституцією роль і місце Верховного Суду України в судовій системі приречені на провал. І це прекрасно розуміють ті, хто упродовж тривалого часу пробував реалізувати сценарій знищення Верховного Суду України, вживаючи для цього відомих законодавчих, адміністративних та інших заходів.

Однак визнати свою поразку і некомпетентність вони не можуть. Вони також бояться відповідальності за провал багатьох ключових позицій судової реформи.

І сьогодні ми є свідками їх останньої спроби поставити Верховний Суд України на коліна. Але цього не буде!

Шановні колеги!

Що стосується власне Подання про висловлення мені недовіри, то з поваги до Пленуму Верховного Суду України та до своїх колег я вважав за необхідне детально викласти свої аргументи у поясненнях, які Вам роздані. Хоча буду відвертим – складно апелювати до позиції, не підкріпленої фактами та доказами.

Я готовий відповідати за кожний свій вчинок, за кожне рішення, за кожне слово на посаді Голови Верховного Суду України.

Вірю, що усі ми переживаємо за долю Верховного Суду України. Знаю і те, що кожен з нас переживає за своє професійне майбутнє і власну долю.

Усім відомо, через що мені довелося пройти останнім часом. Напевно, це і є «винагородою» за мою, як стверджується у поданні, конформістську позицію.

Я зробив свій вибір. Той, хто бачить межу страху – бачить межу поразки. Де починається страх – там закінчується віра в справедливість правосуддя.

Необхідно мати мужність, щоб перебороти страх. Нехай слова «ми не боїмося» стануть реальністю нашого життя.

У свій час Гіллель – мудрець часів правління царя Ірода сказав:

«Якщо я не за себе, то хто ж за мене? Якщо я тільки за себе, то навіщо я?»

Дякую за увагу!