На цьому наголосив Голова Верховного Суду України Василь Онопенко 10 червня 2008 р. під час “круглого столу”, присвяченого обговоренню результатів наукового дослідження Академії правових наук України щодо удосконалення законодавчого регулювання порядку добору, підготовки, визначення кваліфікації та призначення на посаду судді.

В. Онопенко зауважив, що без належного розв’язання цієї проблеми, передусім без забезпечення якісного добору на посаду судді, неможливо кардинально змінити ситуацію у сфері правосуддя. Нормативне регулювання порядку добору суддів характеризується неповнотою, суперечливістю та безсистемністю.

Існуюча система добору суддів не забезпечує необхідних передумов для призначення на посади суддів найпідготовленіших юристів і, водночас, не створює дієвих та ефективних запобіжників для зайняття суддівської посади особами з низьким рівнем професійних знань та моральних якостей. Їй також притаманна роз’єднаність процедури добору суддів — у нашій країні діє три окремі процедури добору суддів у суди загальної юрисдикції — з різними суб’єктами ініціювання, визначення кваліфікації та рекомендації щодо зайняття посади суддів (окремо для загальних, господарських та адміністративних судів).

На переконання Голови Верховного Суду України, має бути єдина процедура добору суддів у суди загальної юрисдикції, що здійснюватиметься одними і тими самими суб’єктами за однаковими вимогами. Це забезпечить і якість суддівського корпусу, і відповідальність суддів за здійснення правосуддя, а головне — поліпшить стан правосуддя.

В. Онопенко виступив проти практики Вищої ради юстиції проведення додаткового кваліфікаційного іспиту кандидатів на посаду суддів. По-перше, за законом такий кваліфікаційний іспит проводить відповідна кваліфікаційна комісія. По-друге, до повноважень Вищої ради юстиції проведення такого іспиту не віднесено. По-третє, у такий спосіб може здійснюватися неправовий вплив на формування суддівського корпусу.

Голова Верховного Суду звернув увагу на те, що найбільш небезпечним у процедурі добору кандидатів на посаду судді є на сьогодні превалювання суб’єктивного чинника, який через законодавчу недосконалість регулювання цього процесу, зловживання певними правами, ігнорування існуючих правил, корупційні схеми дозволяє забезпечувати підбір так би мовити “свого” кандидата. “Свого” — у розумінні залежного та відданого тому, хто “провів” кандидата на посаду судді.

У такий спосіб відбувається втрата державою функції правосуддя. У державі може бути свій лікар, свій адвокат, — наголосив В. Онопенко, — але у жодному разі не може бути свого судді чи свого прокурора.

З огляду на пожвавлення останнім часом дискусії щодо виборності суддів, Василь Онопенко зважив за доцільне донести до учасників “круглого столу” точку зору більшості своїх колег-суддів: за умови прямого обрання суддів населенням через політичний характер виборів відбудеться дестабілізація не лише судової системи, а й системи державної влади взагалі.

Кадрова проблема у судовій системі ускладнюється політичною боротьбою за судову владу. Через це надзвичайно політизується процес набуття особою повноважень судді як вперше, так і безстроково, а також звільнення з посади судді. Отже, важливим завданням є деполітизація процедури вирішення цих питань.

На думку чільника найвищого судового органу, доцільним є розгляд питання щодо повернення до інституту стажування на посаду судді, оскільки по суті це єдина можливість як самому стажисту, так і голові суду об’єктивно оцінити рівень професійних знань кандидата у судді, вміння їх застосовувати на практиці, а для самого кандидата — ще й нагода набути практичні навички розгляду судових справ.

В. Онопенко застеріг парламент від прийняття необачного рішення, на яке його хочуть штовхнути деякі політики задля задоволення своїх приватних інтересів. Йдеться про неприпустимість розгляду в режимі другого читання президентських законопроектів, якими, зокрема, визначаються нові підходи до формування суддівського корпусу.

Загалом позитивно оцінюючи законодавчі напрацювання щодо добору суддів та визначення їх кваліфікації, Голова Верховного Суду вказав на юридичні обставини, які унеможливлюють розгляд цих проектів у другому читанні. Зокрема, йдеться про відкликання законопроектів суб’єктом їх внесення — Президентом України, голосування за них у першому читанні після набуття чинності Указу Президента України від 2 квітня 2007 р. про дострокове припинення повноважень Верховної Ради, непідтвердження у подальшому парламентом результатів такого голосування. Таким чином, щонайменше є сумнівною юридична сила рішення про прийняття їх у першому читанні. За таких обставин розгляд цих проектів у другому читанні і ухвалення їх у цілому закладе законодавчу “міну” у функціонуванні усієї судової системи — нормативна основа діяльності судів і суддів може бути визнана нелегітимною.

У заході, організованому Академією правових наук України спільно з Центром суддівських студій в рамках проекту “Підтримка судової реформи в Україні. Сприяння зміцненню незалежності суддів”, взяли участь представники вищих органів судової системи та центральних державних установ країни, народні депутати України, члени Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права, судді, представники органів суддівського самоврядування, громадських і міжнародних організацій, науковці та журналісти.