Відповідно до ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 року видана особа не може переслідуватися, засуджуватися ні за які правопорушення, вчинені до її видачі, крім правопорушення, за яке вона була видана.
Ухвала спільного засідання колегії суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України і військової судової колегії від 29 січня 2010 р. (витяг)
Вироком Соснівського районного м. Черкаси від 28 березня 2006 року М. засуджено за ч. З ст. 140 КК України 1960 року із застосуванням ст. 69 КК України 2001 року до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки 4 місяці без конфіскації майна.
Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від ЗО травня 2006 року цей вирок залишено без зміни.
За вироком суду М. визнано винуватим і засуджено за те, що він 5 квітня 2001 року приблизно о 3 год., за попередньою змовою з К., А. та Г., проник до квартири, звідки таємно викрав майно, що належало Щ., спричинивши матеріальну шкоду на загальну суму 8083 грн., що є великим розміром.
У клопотанні першого заступника прокурора Черкаської області порушувалося питання про скасування вироку щодо М. та направлення справи на нове розслідування у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, а саме – засудження М. всупереч вимогам міжнародного законодавства, оскільки при запиті українською стороною про видачу М. для притягнення його до відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. З ст. 140 КК України 1960 року, не йшлося, і російською стороною не було надано такої згоди, то у суду не було правових підстав для засудження його за цим законом. М. після вчинення злочину, передбаченого ч. З ст. 140 КК України 1960 року, вчинив злочини, передбачені ст. 118, ст. 124 КК України 2001 року, і кримінальна справа за даним обвинуваченням знаходиться на розгляді в суді першої інстанції.
У поданні п'яти суддів Верховного Суду України порушено питання про скасування вироку Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 березня 2006 року щодо М. та закриття справи.
Заслухавши доповідь судді, висновок прокурора про часткове задоволення клопотання прокурора та подання суддів, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи клопотання та подання, судді Верховного Суду України дійшли висновку, що клопотання та подання підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.14 Європейської конвенції про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 року видана особа не може переслідуватися, засуджуватися або затримуватися з метою виконання вироку чи постанови про утримання під вартою ні за яке правопорушення, вчинене до її видачі, крім правопорушення, за яке вона була видана.
Статтею 66 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року передбачено, що без згоди запитуваної сторони видану особу не можна притягти до кримінальної відповідальності або покарати за здійснений до її видачі злочин, за який вона не була видана.
М. обвинувачувався у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 206 КК України 1960 року; ч. 1 ст. 115; ст. 15, ст. 115 ч. 1 п. 1; ч. 4 ст. 185; ч. 4 ст. 186; ч. 2 ст. 187 КК України 2001 року, і був оголошений у розшук та затриманий правоохоронними органами Російської Федерації.
Генеральною прокуратурою Російської Федерації на запит Генеральної прокуратури України було прийнято рішення про видачу правоохоронним органам України М. для притягнення його до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 206 КК України 1960 року; ч. 1 ст. 115; ст. 15, ст. 115 ч. 1 п. 1 КК України 2001 року КК України, тобто для притягнення його до кримінальної відповідальності за хуліганство за обтяжуючих обставин, замах на умисне вбивство та вбивство. Однак питання про притягнення М. до кримінальної відповідальності за вчинення крадіжки не порушувалося і він з цього приводу не видавався.
Проте суд, визнавши М. винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. З ст. 140 КК України, тобто за таємне викрадення чужого індивідуального майна (крадіжку), вчинене за попередньою змовою групою осіб, з проникненням у житло, що спричинило значну шкоду, на порушення вимог зазначеної конвенції та ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Європейської конвенції про видачу правопорушників (1957 р.), Додаткового протоколу (1975 р.) та Другого додаткового протоколу (1978 р.) до Конвенції", які відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, не врахував того, що для притягнення до кримінальної відповідальності та засудження особи - М. необхідно отримати згоду Договірної Сторони - Російської Федерації.
Отже, порушення чинного міжнародного законодавства потягли за собою неправильне застосування кримінального закону, у зв’язку з чим вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 березня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 30 травня 2006 року щодо М. скасовано, а кримінальну справу направлено на нове розслідування.