Всі ухвалені у справі судові рішення скасовано і направлено справу на новий розгляд у зв’язку з тим, що суди, дійшовши обґрунтованого висновку про обов’язок платників фіксованого сільськогосподарського податку відшкодовувати витрати на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, і задовольняючи відповідні позовні вимоги, не з’ясували, чи є відповідач правонаступником підприємства, на якому працювали громадяни, котрим призначено такі пенсії

17 лютого 2009 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Требухівське” (далі – Товариство) справу за позовом управління Пенсійного фонду України в Броварському районі Київської області (далі – Управління ПФУ) до Товариства про стягнення заборгованості, встановила:

У серпні 2006 р. Управління ПФУ звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з Товариства 49 тис. 705 грн 54 коп. заборгованості з відшкодування витрат на виплату і доставку пільгових пенсій.

Господарський суд Київської області постановою від 20 жовтня 2006 р., яка залишена без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16 лютого 2007 р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 серпня 2008 р., позов задовольнив.

У скарзі про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України за винятковими обставинами Товариство, посилаючись на наявність підстави, установленої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС, просить Верховний Суд України скасувати всі ухвалені у справі судові рішення та направити останню на новий розгляд до суду першої інстанції. На обґрунтування скарги Товариство послалося на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 5 лютого 2008 р. у справі за аналогічним позовом, у якій, на думку скаржника, одні й ті самі норми права застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається.

Дослідивши за матеріалами справи наведені скаржником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про обґрунтованість скарги.

Вимоги позивача стосуються компенсації його витрат на виплату і доставку працівникам Товариства з вересня по грудень 2005 р. пенсій, призначених відповідно до пунктів “б”–“з” ст. 13 Закону України від 5 листопада 1991 р. № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення” (далі – Закон № 1788-XII), загальною сумою 49 тис. 705 грн 54 коп.

У цей період відповідач згідно з п. 1 ст. 1 Закону України від 26 червня 1997 р. № 400/97-ВР “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” (далі – Закон № 400/97-ВР) був платником зазначеного збору.

Абз. 3 п. 1 ст. 4 Закону № 400/97-ВР установлено ставку збору на обов’язкове державне пенсійне страхування (далі – збір) у розмірі 100 відсотків від об’єкта оподаткування, визначеного абз. 4 п. 1 ст. 2 цього Закону.

Як передбачено останньою нормою (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), для платників збору, визначених пунктами 1, 2 ст. 1 Закону № 400/97-ВР, об’єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів “б”–“з” ст. 13 Закону № 1788-XII до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого ст. 12 останнього. Платників фіксованого сільськогосподарського податку було виключено з числа платників збору лише з 1 січня 2006 р. на підставі Закону України від 31 травня 2005 р. № 2613-IV “Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення працівників сільськогосподарських підприємств – платників фіксованого сільськогосподарського податку” (далі – Закон № 2613-IV).

Зазначений порядок компенсації витрат Пенсійного фонду України не змінився і після набрання 1 січня 2004 р. чинності Законом України від 9 липня 2003 р. № 1058-IV “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (далі – Закон № 1058-IV).

Таким чином, суди, задовольняючи позов, обґрунтовано виходили з того, що законодавство, чинне на час виникнення спірних правовідносин, передбачало обов’язок платників збору відшкодовувати виплачені їх працівникам пільгові пенсії, призначені відповідно до ст. 13 Закону № 1788-XII, а також фактичні витрати на їх виплату і доставку.

Водночас суди зазначили, що Управління ПФУ порушило питання про стягнення заборгованості, яка утворилася з вересня 2005 р. по лютий 2006 р., хоча в розрахунок витрат позивачем включено лише період з вересня по грудень 2005 р.

З урахуванням змін, унесених до абз. 5 підпункту 1 п. 2 розд. XV “Прикінцеві положення” Закону № 1058-IV Законом № 2613-IV, що набув чинності з 1 січня 2006 р., встановлення періоду, за який стягується заборгованість, мала істотне значення для правильного вирішення справи.

Апеляційний суд, з думкою якого погодився суд касаційної інстанції, не з’ясувавши всі обставини справи, дійшов висновку, що відповідач не є правонаступником колективного сільськогосподарського підприємства “Требухівське” (далі – Підприємство), в якому працювали особи, котрим призначена та виплачувалася пільгова пенсія. Суди не витребували копію чинного статуту Товариства, не перевірили і не дослідили посилання позивача на зміни до цього документа, згідно з якими відповідач є правонаступником Підприємства в частині сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), у тому числі до Пенсійного фонду України.

Крім того, суди, з’ясувавши, що громадяни Мозолевський А.М. та Самохвалов О.О., які згідно з довідками Товариства працювали трактористами-машиністами, фактично були звільнені до його створення, на обґрунтування своїх рішень про задоволення позову щодо стягнення заборгованості з відшкодування витрат на виплату і доставку пільгових пенсій згаданим громадянам, помилково послалися на ч. 2 ст. 101 Закону № 1788-XII, оскільки вимог щодо відшкодування шкоди, заподіяної видачею недостовірних документів, позивач не заявляв. Установивши, що Товариство не є правонаступником Підприємства, суди не мали законних підстав для задоволення позову в цій частині. Задоволення зазначених вимог було можливе лише в разі встановлення правонаступництва.

Згідно з частинами 1, 2 п. 6.2 розд. 6 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою Правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 р. № 21-1 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 р. за № 64/8663, витрати на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах особам, які мають стаж, що дає право на призначення таких пенсій на декількох підприємствах, покриваються останніми пропорційно стажу роботи. При цьому стаж роботи на останньому підприємстві враховується у повному розмірі, а з попередніх місць роботи він додається до стажу, необхідного для призначення пенсій на пільгових умовах.

Частиною 3 ст. 159 КАС встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За наведених обставин усі судові рішення підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду слід встановити період, за який стягується заборгованість, а також чи є Товариство правонаступником Підприємства у частині сплати зборів до Пенсійного фонду України.

Керуючись статтями 241–244 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Товариства задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 серпня 2008 р., ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16 лютого 2007 р. та постанову Господарського суду Київської області від 20 жовтня 2006 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.