Верховний Суд України, розглянувши касаційне подання в.о. Генерального прокурора України на постанову Вищого господарського суду України від 28.09.2004 р. у справі за позовом товариство з обмеженою відповідальністю “Тетерів” до Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області (далі – Інспекція) та відділення Державного казначейства в Іванківському районі (далі – Відділення) про зобов’язання Інспекції надати у Відділення подання про повернення Товариству надмірно зарахованого до бюджету акцизного збору ,

У квітні 2004 р. Товариство звернулося в господарський суд Київської області з позовом до Інспекції та Відділення про зобов’язання Інспекції надати у Відділення подання про повернення Товариству надмірно зарахованого до бюджету акцизного збору за серпень 2003 р. – лютий 2004 р.; стягнення з Відділення 9 230 132 грн. 80 коп.

Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги і просив зобов’язати Відділення повернути з державного бюджету 9 230 132 грн. 80 коп. надмірно сплаченого акцизного збору.

Товариство зазначало, що воно є виробником алкогольних напоїв і при отриманні спирту етилового неденатурованого, призначеного для переробки на іншу підакцизну продукцію, видавало Інспекції податкові векселі на підтвердження зобов’язання щодо сплати акцизного збору, як це передбачено абзацом першим частини двадцятої статті 7 Закону України “Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби”. У подальшому Товариство складало розрахунки акцизного збору та перераховувало суми у погашення податкових векселів, відповідно і у погашення сум податкових зобов’язань з акцизного збору на вироблені алкогольні напої, у тому числі: за серпень 2003 р. – 1 200 000 грн., за вересень 2003 р. – 778 988 грн. 80 коп., за жовтень 2003 р. – 379 864 грн., за листопад 2003 р. – 879 072 грн., за грудень 2003 р. – 1 664 952 грн., за січень 2004 р. – 1 824 488 грн., за лютий 2004 р. – 2 502 768 грн. Мотивуючи позов тим, що Товариство звільнено від оподаткування акцизним збором з вироблених ним алкогольних напоїв на підставі частини першої статті 7 Закону України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”, позивач вважав ці суми надмірно сплаченими.

Інспекція позов не визнавала, вважаючи помилковим правове обґрунтування позовних вимог. Заперечення проти позову Інспекція мотивувала посиланням на положення частини третьої статті 1 Закону України “Про систему оподаткування”, відповідно до якої пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Інспекція зазначала, що особливості нарахування та сплати акцизного збору визначено Законом України “Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби”, відповідно до якого платниками акцизного збору є, зокрема, українські виробники алкогольних напоїв та тютюнових виробів (стаття 2). Виходячи з економічної сутності акцизного збору, як непрямого податку, розрахованого на внутрішнього кінцевого споживача, Інспекція вказувала, що відповідні пільги можуть поширюватись тільки на товари, а не на юридичних чи фізичних осіб.

Відділення відзив на позов не надало.

Рішенням господарського суду Київської області від 01.06.2004 р. позов Товариства до Відділення задоволено, повернуто з державного бюджету на користь позивача 9 230 132 грн. 80 коп. акцизного збору; у позові Товариства до Інспекції відмовлено. Суд визнав установленим факт розташування Товариства в с.м.т. Іванків Київської області та зазначив, що цей населений пункт віднесено до зони гарантованого добровільного відселення згідно з Переліком населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 р. № 106. Суд умотивував рішення посиланням на частину першу статті 7 Закону України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” (у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 25.03.2005 р. № 2505-1V), відповідно до якої підприємства, об’єднання і організації, колгоспи, радгоспи, розташовані у зонах гарантованого добровільного відселення та посиленого радіологічного контролю, звільняються від оподаткування, крім платежів і відрахувань до місцевих бюджетів. Також суд послався на пункт 5 статті 2 Закону України “Про Державний бюджет України на 2003 рік” та пункт 9 статті 2 Закону України “Про Державний бюджет України на 2004 рік”, якими установлено, що до доходів загального фонду Державного бюджету України на 2003 та 2004 роки належить акцизний збір з вироблених в Україні товарів. За цих обставин суд дійшов висновку про те, що Товариство протягом 2003-2004 років було звільнено від оподаткування акцизним збором з вироблених ним алкогольних напоїв, видача ним податкових векселів на підтвердження зобов’язання щодо сплати акцизного збору є помилковою, вимоги Товариства щодо повернення надміру сплаченого акцизного збору ґрунтуються на положеннях підпункту 15.3.1 пункту 15.3 статті 15 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції перший заступник прокурора Київської області письмово повідомив суд про вступ прокурора у справу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2004 р. зазначене рішення суду першої інстанції змінено в частині розподілу витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в решті рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 28.09.2004 р. № 169/16-2004 зазначена постанова суду апеляційної інстанції залишена без змін.

2 червня 2005 р. колегією суддів Верховного Суду України за касаційним поданням в.о. Генерального прокурора України порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 28.09.2004 р.. У касаційному поданні ставиться питання про скасування оскарженої постанови та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. На обґрунтування касаційного подання зроблено посилання на порушення положень статей 42, 67 Конституції України, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Генеральної прокуратури України, відповідача та позивача, розглянувши доводи касаційного подання, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив, зокрема, з положень підпункту 15.3.1 пункту 15.3 статті 15 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 р. № 2181-111, відповідно до якого платник податків має право на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов’язкових платежів) на підставі заяви, поданої не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати.

Проте суди застосували вказану норму матеріального права до правовідносин сторін без урахування економічної суті акцизного збору.

Згідно з частиною першою статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України “Про акцизний збір” від 26.12.1992 р. № 18-92 акцизний збір – це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції).

Об’єкти оподаткування акцизним збором визначено статтею 3 цього Декрету. Ними є:
обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів, в тому числі з давальницької сировини, шляхом їх продажу, обміну на інші товари, безплатної передачі товарів або з частковою їх оплатою, а також обсяги відвантажених товарів, виготовлених з давальницької сировини;
обороти з реалізації товарів для власного споживання, промислової переробки (крім оборотів з реалізації для виробництва підакцизних товарів), а також для своїх працівників;
вартість товарів, які імпортуються на митну територію України.

Законом України “Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби” від 15.09.1995 р. № 329/95-ВР врегульовано особливості нарахування та сплати акцизного збору, що справляється з виготовлених українськими виробниками і ввезених на територію України алкогольних напоїв та тютюнових виробів. За цим Законом платниками акцизного збору на алкогольні напої вітчизняного виробництва є суб’єкти підприємницької діяльності – українські виробники алкогольних напоїв, а також замовники, за дорученням яких виготовляється ця продукція на давальницьких умовах (стаття 2). Українські підприємства-виробники, що реалізують продукцію, сплачують акцизний збір до відповідного бюджету після здійснення обороту з реалізації алкогольних напоїв на третій робочий день, крім випадків, передбачених абзацом першим частини двадцятої статті 7 цього Закону (абзац другий частини четвертої статті 7 у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 18.11.2004 р. № 2189-1V). Частиною 20 статті 7 зазначеного Закону передбачено особливості механізму справляння акцизного збору для суб’єктів підприємницької діяльності, які отримують спирт етиловий неденатурований для подальшої переробки на іншу підакцизну продукцію, шляхом видачі таким платником акцизного збору органу державної податкової служби податкового векселя на підтвердження зобов’язання цього платника податку у термін до 90 календарних днів, починаючи від дня видачі векселя, сплатити суму акцизного збору, розраховану за ставками для цієї продукції.

Слід зазначити, що відповідно до підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР суми акцизного збору, сплачені (нараховані) покупцями підакцизних товарів (за їх рахунок) на користь платника такого акцизного збору, уповноваженого законом вносити його до бюджету, включаються до валового доходу останнього. При цьому за загальними правилами ведення податкового обліку валовий дохід платника податку збільшується або в момент одержання оплати за товари, в ціну яких увійшов акцизний збір, або в момент відвантаження таких товарів.

Таким чином, виробники підакцизних товарів та їх імпортери визначені законом платниками акцизного збору, але фактично цей збір збирається зі споживачів підакцизних товарів, які сплачують його в ціні товару, тобто за своєю економічною суттю акцизний збір є податком на споживання.

За таких обставин не можна визнати переконливим висновок судів про те, що суми акцизного збору, повернення яких з державного бюджету вимагало Товариство, є для нього надміру сплаченими.

Крім того, судом касаційної інстанції не дана належна правова оцінка доводам Інспекції про те, що положення статті 7 Закону України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” підлягають застосуванню у нормативному поєднанні з положеннями статті 16 цього Закону, відповідно до якої у зоні гарантованого добровільного відселення забороняється будівництво нових, розширення діючих підприємств, безпосередньо не пов’язаних із забезпеченням радіологічного, соціального захисту населення, а також умов його життя та праці.

Враховуючи викладене, ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатися законними й обґрунтованими і підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, з’ясувати дійсний стан розрахунків Товариства з покупцями підакцизних товарів та бюджетом, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись статтями 111¹⁷ – 111²¹ ГПК, Верховний Суд України

Касаційне подання в.о. Генерального прокурора України задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 28.09.2004 р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2004 р. та рішення господарського суду Київської області від 01.06.2004 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.