Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України обговорила результати аналізу судової практики призначення покарань за одержання хабара (стаття 368 Кримінального кодексу України; далі – КК).

Проведене вивчення судової практики засвідчило, що суди в основному забезпечили адекватність, співмірність призначеного покарання щодо характеру (змісту) вчиненого суспільно небезпечного посягання. У більшості випадків судами дотримано закріплений у частині другій статті 65 КК принцип доцільності покарання, тобто засуджені отримали покарання, необхідне й достатнє для їх виправлення та попередження нових злочинів.

Проте мали місце і невідповідності, які полягали в тому, що суди у зв’язку з неповнотою та однобічністю судового розгляду допускали неправильну кваліфікацію діяння, що зумовлювало неправильне призначення покарання.

У деяких випадках суди при призначенні покарань не дотримуються вимог кримінального закону, зокрема статей 69, 75, 77 КК, але за відсутності апеляцій учасників процесу вироки місцевих судів залишаються без змін.

За наслідками вивчення судової практики проаналізовано питання щодо призначення судами додаткового виду покарання у виді позбавлення засудженого права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, яке передбачене всіма частинами статті 368 КК, і за цим законом є обов’язковим та безальтернативним. Звільнення від застосування цього покарання можливе за наявності кількох обставин, що пом’якшують покарання та інших умов, передбачених статтею 69 КК.

Як засвідчило вивчення судових рішень, не всі суди дотримуються зазначених вимог закону: не призначають додаткове покарання без посилання на статтю 69 КК, не наводять у мотивувальній частині вироку відповідних обставин, що пом’якшують покарання.

Звернуто також увагу на те, що при застосуванні цього виду додаткового покарання суди не завжди у вироках конкретизують певні посади чи певну діяльність, права обіймати які або займатися якою позбавляються засуджені.

Відповідно до частини першої статті 75 КК засуджені особи можуть звільнятися від відбування основного покарання з випробуванням. Призначені при цьому додаткові покарання згідно з вимогами статті 77 КК виконуються самостійно. Однак суди не завжди дотримуються зазначених норм закону та у вироках не формулюють чітко рішення про звільнення від покарання, зокрема не вказують, від якого покарання: основного, як передбачає закон, чи додаткового або і від основного, і від додаткового покарань у цілому звільнено особу, у зв’язку з чим виникають труднощі при виконанні таких вироків, а засуджені необґрунтовано уникають додаткового покарання.

За результатами обговорення схвалено висновки аналізу, а також прийнято рішення підготувати та направити до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, апеляційних судів витяг із аналізу для врахування при здійсненні судочинства, а також опублікувати у журналі «Вісник Верховного Суду України» та розмістити на офіційному сайті.