Кредитори, вимоги яких погашені, не приймають в подальшому участі у справі про банкрутство

У серпні 2004 р. управління Пенсійного фонду України в Соснівському районі м. Черкас (далі — управління ПФУ ) подало до Господарського суду Черкаської області заяву про банкрутство відкритого акціонерного товариства “Черкаський завод телеграфної апаратури” (далі — ВАТ), оскільки останнє має заборгованість щодо сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування в сумі 2 млн 352 тис. 632 грн.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 21 серпня 2004 р. порушено провадження у справі та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 16 вересня 2005 р. введено процедуру санації строком на 12 місяців, призначено керуючим санацією боржника арбітражного керуючого П.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 22 грудня 2005 р. керуючим санацією призначено арбітражного керуючого К.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 17 вересня 2006 р. припинено провадження у справі за клопотанням керуючого санацією про визнання вимог управління ПФУ такими, що погашені, за відсутністю предмету спору. У задоволенні клопотань ДПІ у м. Черкасах (далі — ДПІ) та управління ПФУ про припинення повноважень арбітражного керуючого К. як керуючого санацією відмовлено. У задоволенні клопотання ДПІ про затвердження мирової угоди, укладеної на комітеті кредиторів 22 червня 2007 р. (протокол № 30), відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що заборгованість боржника перед органом ПФУ та ДПІ на суму, включену до реєстру вимог конкурсних кредиторів, погашена. Щодо клопотання ДПІ про затвердження мирової угоди, то воно не може бути задоволено, оскільки відсутнє рішення комітету кредиторів про затвердження мирової угоди.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 1 листопада 2007 р. вищевказану ухвалу суду скасовано. Справу повернуто до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постановою Вищого господарського суду України від 13 лютого 2008 р. № 10-14-01/2759 постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 1 листопада 2007 р. залишено без змін.

Постанови мотивовані тим, що оскільки реєстр вимог кредиторів є незмінним, то незмінним залишається і обсяг прав кредиторів протягом всієї процедури банкрутства, а саме права приймати участь в голосуванні визначеною кількістю голосів при вирішенні того чи іншого питання комітетом кредиторів в даній процедурі.

Ухвалою Верховного Суду України від 20 березня 2008 р. порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 13 лютого 2008 р. № 10-14-01/2759 за касаційною скаргою керуючого санацією ВАТ К., де поставлено питання про скасування цієї постанови та залишення без змін ухвали Господарського суду Черкаської області від 17 вересня 2006 р. Посилання зроблені на порушення і неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України та виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах.

Заслухавши доповідача, представників сторін та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як зазначено в абз. 21 ст. 1 Закону України від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі — Закон № 2343-ХІІ) сторонами у справі про банкрутство є кредитори (представник комітету кредиторів), боржник (банкрут).

Частиною 4 ст. 16 Закону № 2343-ХІІ встановлено, що кредитори, у тому числі і органи державної податкової служби, інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов’язкових платежів), мають на зборах кредиторів кількість голосів, пропорційну сумі вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів, кратній тисячі гривень.

Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону № 2343-ХІІ кредитором є юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов’язкових платежів).

Відповідно до абз. 7 цієї статті грошове зобов’язання — це зобов’язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Згідно з ст. 599 ЦК зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з актів звіряння по погашенню заявлених до суду вимог стосовно заборгованості ВАТ та підтверджено рішенням господарського суду першої інстанції, боржник погасив свої борги в процедурі санації перед кредиторами — ДПІ та управлінням ПФУ.

Таким чином, Вищий господарський суд України дійшов невірного висновку, що Господарський суд Черкаської області безпідставно припинив провадження у справі за клопотанням керуючого санацією про визнання погашеними вимог управління ПФУ та відмовив у задоволенні клопотань ДПІ та управління ПФУ, оскільки кредитори, вимоги яких погашені, не приймають в подальшому участі у справі про банкрутство.

Верховний Суд України в силу положень статей 6, 8 Конституції України не вважає необхідним направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням ст. 125 Конституції України і статтям 2, 39 Закону України від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІІІ “Про судоустрій України” в частині визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність в здійсненні правосуддя і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законної ухвали суду першої інстанції. У зв’язку з цим наведений в ст. 111¹⁸ ГПК перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не вважається правовою перешкодою для прийняття зазначеного рішення.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 111¹⁷—111²¹ ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційну скаргу керуючого санацією ВАТ К. задовольнила: постанову Вищого господарського суду України від 13 лютого 2008 р. № 10-14-01/2759 і постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 1 листопада 2007 р. скасувала, а ухвалу Господарського суду Черкаської області від 17 вересня 2006 р. залишила в силі.