Відповідно до п. 2¹ ч. 1 ст. 54 КПК України суддя не може брати участь у розгляді кримінальної справи, якщо він під час досудового розслідування цієї справи вирішував питання, зокрема, про продовження строків тримання під вартою.

Вироком Апеляційного суду Донецької області від 26 грудня 2008 року Д. засуджено: – за ч. 3 ст. 185 КК України на 5 років позбавлення волі;

– за ч. 2 п. п. 1, 12 ст. 115 КК України до довічного позбавлення волі.

На підставі ст. 70, 71 КК України за сукупністю злочинів та вироків Д. остаточно визначено покарання у виді довічного позбавлення волі.

З. засуджено: – за ч. 3 ст. 185 КК України на 5 років позбавлення волі;

– за ч. 2 п. п. 1, 12 ст. 115 КК України до довічного позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю цих злочинів З. остаточно визначено покарання у виді довічного позбавлення волі.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 23 квітня 2009 року вирок щодо засуджених Д. і З. змінено, їхні дії перекваліфіковано з ч. 3 ст. 185 КК України на ч. 2 ст. 185 КК України і за цим законом призначено покарання, визначене судом першої інстанції. У решті вирок залишено без зміни

Згідно з вироком та внесеними до нього змінами ухвалою Верховного Суду України, Д. і З. визнано винним у вчиненні 30 липня 2005 року за попередньою змовою групою осіб умисного вбивства Р. і К. та таємному викраденні майна потерпілого Р., а Д. ще й в умисному знищенні майна шляхом підпалу, що спричинило шкоду на загальну суму 17 188 грн.

У клопотанні заступника прокурора Донецької області порушено питання про скасування вироку апеляційного суду і ухвали Верховного Суду України щодо засуджених Д. та З. і направлення справи на новий судовий розгляд у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону. Зокрема, вказано, що вирок постановлено незаконним складом суду.

У клопотаннях про перегляд судових рішень в порядку виключного провадження:

– засуджений Д. просив судові рішення скасувати, а справу направити на нове розслідування або новий судовий розгляд, посилаючись на істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, а також однобічність і неповноту досудового та судового слідства. При цьому він зазначав, що в порушення вимог ст. 54 КПК України вирок постановлено незаконним складом суду, оскільки суддя, який брав участь у розгляді справи, продовжував строки тримання його під вартою;

– захисник засудженого З. просив судові рішення щодо засудженого З. скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, посилаючись на те, що судом першої інстанції порушені вимоги статей 54 та 56 КПК України, що призвело до постановлення вироку незаконним складом суду.

Також захисник вказував на те, що до кримінальної відповідальності не притягнуто інших осіб, причетних до вбивства потерпілих Р. і К. Вказуючи на неправильне застосування кримінального закону, захисник відповідних доводів з цього приводу у клопотанні не навів;

– засуджений З. просив судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, посилаючись на істотні порушення кримінально-процесуального закону, однобічність та неповноту досудового і судового слідства, навівши доводи, аналогічні викладеним у клопотанні захисника.

У поданні суддів Верховного Суду України підтримано клопотання заступника прокурора Донецької області та частково клопотання засуджених Д. і З. та захисника і ставилося питання про скасування судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, заступника Генерального прокурора України, який вважав за необхідне скасувати судові рішення з направленням справи на новий судовий розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи клопотань, судді Верховного Суду України дійшли висновку, що клопотання заступника прокурора Донецької області підлягає задоволенню, а клопотання засуджених та захисника – частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 п. 2-1 ст. 54 КПК України, суддя не може брати участі у розгляді кримінальної справи, якщо під час досудового розслідування справи вирішував питання про продовження строків тримання під вартою.

Недотримання таких вимог закону відповідно до положень ч.2 п. 2 ст. 370 КПК України є істотним порушенням кримінально-процесуального закону і тягне безумовне скасування судових рішень.

Як видно із матеріалів справи, 16 березня 2007 року суддя П. під час досудового розслідування вирішував питання про продовження строків тримання під вартою Д. і З., а потім у складі колегії суддів брав участь у розгляді справи по суті пред’явленого їм обвинувачення та постановлення обвинувального вироку.

Оскільки суддя П. в порушення вимог ч. 1 п. 2-1 ст. 54 КПК України брав участь у розгляді кримінальної справи щодо Д. і З. по суті, то вирок апеляційного суду та ухвала Верховного Суду України визнані такими, що підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий судовий розгляд через істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону.

Ураховуючи наведене, вирок Апеляційного суду Донецької області від 26 грудня 2008 року та ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 23 квітня 2009 року щодо засуджених Д. та З. ухвалено скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у той же апеляційний суд в іншому складі суддів.