Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії, а тому постанови Верховної Ради України та інші підзаконні акти державних органів, якими визначаються судоустрій, судочинство і статус суддів, у тому числі стосовно встановлення порядку призначення суддів на адміністративні посади та їх звільнення, визначення терміну повноважень суддів, не підлягають застосуванню як такі, що суперечать Конституції України.

Не підлягають застосуванню й акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийняті в період, коли повноваження таких органів чи посадових осіб припинені з підстав, визначених Конституцією України, а також коли такі органи чи посадові особи втратили повноваження щодо прийняття законів, постанов, указів, розпоряджень та інших актів.

Так гласить один із двадцяти двох пунктів постанови Пленуму Верховного Суду України “Про незалежність судової влади”, прийнятої в середу 13 червня 2007 р. на черговому засіданні Пленуму.

Відзначаючи системність та відвертість тиску на суддів, втручання у діяльність судів останнім часом, зокрема при розгляді судами справ, формуванні суддівського корпусу, призначенні суддів на адміністративні посади, вирішенні питань про відповідальність суддів, Пленум визнав за доцільне вказати, що положення ч. 2 ст. 126 Конституції України про те, що вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, означає заборону щодо суддів будь-яких дій незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, установ, організацій, громадян та їх об’єднань, юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов’язків чи схилити їх до винесення неправосудного рішення.

Пленум констатував, що суддя не зобов‘язаний давати будь-які пояснення щодо розглянутих справ або справ, які знаходяться в його провадженні, а також надавати їх будь-кому для ознайомлення, крім випадків, передбачених законом. З огляду на це порушенням принципів самостійності судів та незалежності суддів він визнав, зокрема, витребування від судді пояснень з питань, які підлягають чи були предметом обговорення у нарадчій кімнаті, або спроби розкриття таємниці постановлення рішення в інший спосіб, витребовування чи вилучення судових справ, розгляд яких не завершено, а також отримання матеріалів судових справ (копій документів, які містяться у справі, виписок з неї тощо) з недотриманням встановленого законом порядку (неповноважним суб‘єктом, без належного документального оформлення тощо).

У постанові Пленуму звернуто увагу судів на те, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством.

Судам рекомендовано не встановлювати особливого порядку (контролю) розгляду звернень, що надійшли від представників влади, оскільки це не передбачено законом. У постанові вказано, що звернення народного депутата України з вимогою чи пропозицією до судів, голів судів або безпосередньо до суддів з питань здійснення правосуддя у конкретній справі є неприпустимим і не підлягає розгляду. Така рекомендація судам ґрунтується на відповідному Рішенні Конституційного Суду України.

Особливу увагу Пленум звернув на потребу забезпечення незалежності суддів при розгляді конкретних судових справ й у самому суді. У зв’язку з цим неприпустимими визнано:

– непроцесуальний вплив на суддю з боку інших суддів, у тому числі тих, що обіймають адміністративні посади в судах;

– встановлення контролю за здійсненням судочинства суддею, виклик його до вищестоящих судів та вимагання звітів чи пояснень про розгляд конкретних справ;

– витребування від судді будь-якої інформації чи довідок про хід та перспективи розгляду справи, іншої інформації, яка може надаватися лише сторонам у справі та іншим особам, визначеним процесуальним законодавством, а також відомостей, які становлять таємницю нарадчої кімнати;

– прийняття суддею від будь-яких осіб та розгляд ним заяв, скарг, інших документів поза встановленим законом процесуальним порядком.

Виходячи з того, що вплив на суддів тягне за собою юридичну відповідальність, суди у всіх випадках втручання в їх діяльність і прояву неповаги до суду або судді повинні виносити окремі ухвали чи постанови, а якщо в таких діях вбачаються ознаки відповідного злочину — реагувати згідно з вимогами кримінально-процесуального законодавства України.

У постанові Пленуму також передбачено відповідні рекомендації судам щодо реалізації на практиці таких вагомих гарантій незалежності суддів, як забезпечення їх особистої безпеки та їх державний захист, матеріальне і побутове забезпечення, особливий порядок притягнення до юридичної відповідальності.

Недоторканність суддів, вказується у преамбулі постанови Пленуму Верховного Суду України, не є особистим привілеєм, а як один з елементів статусу суддів має публічно-правове призначення — забезпечити здійснення правосуддя незалежним, неупередженим і справедливим судом.