- |
27 лютого 2009 р. під головуванням Голови Верховного Суду України
Василя Онопенка відбулося чергове засідання Пленуму Верховного Суду України.
На розгляд Пленуму у другому читанні було винесено питання про судову практику у справах про захист гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи. Роз’яснення судам з приводу розгляду справ цієї категорії за результатами обговорення викладено у відповідній постанові Пленуму Верховного Суду України.
Необхідність прийняття нової постанови викликана тим, що останні зміни до чинної від 28 вересня 1990 р. постанови були внесені ще 1997 р., відтак орієнтири судової практики протягом 12 років залишалися незмінними. За цей час декриміналізовано злочини про наклеп та образу, Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, прийнято новий Цивільний кодекс України, Закон «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також Європейський суд з прав людини ухвалив кілька рішень проти України щодо застосування ст. 10 Конвенції.
У новій постанові звернуто увагу, зокрема, на необхідність судам: забезпечити баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з другого, з урахуванням прецедентної практики Європейського суду; розрізняти оціночні судження від тверджень про факти; розмежовувати справи щодо захисту честі й гідності ділової репутації від інших «інформаційних» справ, у яких йдеться про поширення інформації, що є достовірною і не потребує спростування. Водночас чинним законодавством України й Конституцією така інформація захищена, і без згоди особи поширеною бути не може. Окремо роз’яснено питання щодо розгляду справ про право на приватне та сімейне життя публічних осіб з посиланням на міжнародні стандарти та документи у цій сфері.
У прийнятій постанові уточнено способи спростування недостовірної інформації, які залежать від способів її поширення, а також дано роз’яснення щодо розумності, добросовісності, справедливості при визначенні розміру моральної шкоди під час розгляду справ цієї категорії. Остаточний розмір моральної шкоди, який визначається судом, не повинен призводити до ущемлення засобів масової інформації і до припинення їх діяльності.
Пленум визначив, що вибачення як спосіб захисту у справах цієї категорії не може бути застосоване. Особа зобов’язана виконати рішення суду, але суд не може зобов’язати її змінити внутрішні переконання. Вона має право думати по-іншому й тлумачити інакше ту інформацію, яку поширила, хоча й рішенням суду вона визнана недостовірною. Водночас сторони вправі укласти між собою мирову угоду, за якою одна з них вибачається, а інша — приймає таке вибачення.
Органи державної влади, органи місцевого самоврядування як позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації, зазначається в постанові, вправі вимагати у суді лише спростування недостовірної інформації, але не відшкодування моральної шкоди. Водночас це не позбавляє посадову особу органу державної влади чи органу місцевого самоврядування права на захист у суді честі, гідності та ділової репутації.
У постанові Пленуму звернено увагу судів на те, що справи зазначеної категорії не можуть розглядатися за правилами Кодексу адміністративного судочинства, навіть якщо стороною в ньому є суб’єкт владних повноважень, оскільки вони не містять публічно-правового характеру.
Крім того, Пленум Верховного Суду України розглянув у першому читанні проекти постанов про застосування норм Цивільного процесуального кодексу України при розгляді справ у суді першої інстанції, а також про застосування норм цього Кодексу, що регулюють провадження у справі до судового розгляду та проведення попереднього судового засідання.
Як зазначив Голова Верховного Суду України Василь Онопенко, прийняття цих постанов вкрай актуальне, оскільки чинний з 1 вересня 2005 р. новий Цивільний процесуальний кодекс України містить колізійні норми, у зв’язку з чим виникла необхідність дати судам роз’яснення щодо застосування законодавства, а поки що ці питання регулюються постановами 1970 та 1976 років. Для підготовки зазначених постанов до другого читання створено робочу групу, до складу якої увійшли представники Верховного Суду України, Генеральної прокуратури та Міністерства юстиції України.