Вирок апеляційного суду скасовано у зв’язку з невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості злочину

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України розглянула в судовому засіданні 7 вересня 2006 р. в м. Києві кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, за касаційними скаргами потерпілого і цивільного позивача Р.О.В., засуджених Л. і Б. та захисника в інтересах засудженого Л. на вирок Апеляційного суду Полтавської області від 18 травня 2006 р, яким Б., засуджено за ч. 4 ст. 187 КК України до позбавлення волі на 10 р. з конфіскацією всього майна, за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України на 12 р. позбавлення волі, за ч. 1 ст. 263 КК України на три роки позбавлення волі, а за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України остаточне покарання йому визначене у виді тринадцяти років позбавлення волі з конфіскацією всього майна; О. засуджено за ч. 4 ст. 187 КК України до позбавлення волі на дев’ять років з конфіскацією всього майна, за ч. 1 ст. 263 КК України на три роки позбавлення волі, а за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України остаточне покарання йому визначене у виді десяти років позбавлення волі з конфіскацією всього майна; Л. засуджено за ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 187 КК України до позбавлення волі на вісім років з конфіскацією всього майна, за ч. 1 ст. 263 КК України на чотири роки позбавлення волі, а за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України остаточне покарання йому визначене у виді десяти років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

В частині обвинувачення Л. за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 27, пунктами 1, 6, 12 ч. 3 ст. 115, ст. 27 пунктами 1,6,12 ч. 2 ст. 115 КК України і в частині обвинувачення О. за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 27, пунктами 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 27, пунктами 1,6,12 ч. 2 ст. 115 КК України їх виправдано у зв’язку з недоведеністю їх участі у вчиненні злочинів.

Постановлено стягнути на користь потерпілого Р.О.В. та в інтересах його неповнолітніх дітей Р.В.В. і Р.Е.В, з засуджених Б.,О. та Л. солідарно 27 тис. 674 грн на відшкодування матеріальної шкоди, та по 10 тис. грн. на користь кожного з них на відшкодування моральної шкоди.

Постановлено стягнути також з засудженого Б. на користь потерпілих Р.О.В., Р.В.В. та Р.Е.В. на відшкодування моральної шкоди по 60 тис. грн кожному.

Б., О. і Л. вчинили розбійний напад на подружжя Р. з метою заволодіння її грошима у великих розмірах, а Б., під час розбійного нападу на них, незалежно від О. та Л., вчинив умисне вбивство Р.Л.М., з корисливих мотивів і заволодів її речами загальною вартістю 1 тис. 310 грн.

Злочини, як установив суд, вчинено за таких обставин.

Навесні 1999 р. Л. незаконно придбав у невстановлених осіб вогнепальну зброю: обріз мисливської рушниці “ТОЗ-БМ” 16 калібру та 6 набоїв до нього, а також обріз карабіну “Мод.98” калібру 7,92 та 5 набоїв до нього, які зберігав, без передбаченого законом дозволу, на квартирі за місцем свого проживання, а також у дачному будинку своїх батьків.

У грудні 2004 р. Л., який працював на той час водієм ПП “Р.”, власниками якого були подружжя Р.О.В. та Р.Л.М., знав що у сейфі магазину підприємства зберігається велика сума грошей і запропонував своїм знайомим Б. і О., вчинити розбійний напад на власників ПП і заволодіти їх грошима, з чим Б. і О. погодились.

З цією метою Л. спланував розбійний напад і розподілив між Б. і О. їх ролі у нападі, які відповідно до плану повинні були озброїтись згаданою зброєю, що зберігалась у нього, замаскувавши обличчя масками та надівши гумові рукавиці, у визначений день нападу, проникнули до будинку Р., зв’язали їх неповнолітніх дітей Р.В.В. та Р.Е.В., що знаходились вдома без дорослих, дочекатись приїзду додому Р.О.В. і Р.Л.М., напасти на них, зв’язати їх, заволодіти ключами від магазину і сейфу, проникнути до магазину і заволодіти грошима, що знаходились у сейфі. Про конкретний день нападу і точний час приїзду Р. з роботи додому Б. і О., повинен повідомити Л. по мобільному телефону в залежності від конкретних обставин, що складуться на підприємстві.

Діючи відповідно до розробленого плану, 9 січня 2005 р. Б. і О., близько 16 год., маючи при собі заряджену вищезгадану вогнепальну зброю, замаскувавши обличчя та надівши гумові рукавиці, обманним шляхом проникли до будинку Р., де Б., пострілом із обрізу рушниці поранив 8-річного Р.В.В., а О. зв’язав його, а потім і 12-річну Р.Е.В., побивши її при цьому.

Л. повідомив по мобільному телефону Б. і О., про те, що подружжя Р. поїхали від магазину додому. Зустрівши їх у будинку, Б. наказав Р.В.В. лягти на підлогу і з метою залякування вистрілив у його напрямку з обрізу мисливської рушниці, поранивши його, після чого Р.Е.В, вдалось вибігти з будинку та звернутись за допомогою до сусідів.

О. в цей час вимагав від Р.Л.М. ключі від магазину і сейфу, які вона йому віддала. Після того, як Р.Л.М. впізнала та назвала по імені Б., останній, діючи незалежно від Л. та О. з метою вбивства Р.Л.М., з великою силою наніс потерпілій декілька ударів обрізом мисливської рушниці по голові і вбив її.

Виходячи з будинку подружжя Р., Б. та О. заволоділи сумкою потерпілою з ключами та іншими речами загальною вартістю 1 тис. 310 грн.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, просить скасувати вирок суду щодо всіх засуджених у зв’язку з невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, неправильною кваліфікацією дій засуджених, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених засудженими злочинів, та направити справу на новий розгляд у іншому складі суду.

У касаційній скарзі потерпілий і цивільний позивача Р.О.В. просить вирок суду щодо всіх засуджених скасувати з тих підстав, що суд при розгляді справи допустив істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, а саме в тому, що в ході досудового і судового слідства не були дослідженні обставини наявності на одягу потерпілої Р.Л.М. слідів від пострілів, а також не було встановлено внаслідок яких дій їй були спричинені ще і інші тілесні ушкодження, крім тих яки були спричинені ударами обрізу. Істотні порушення КПК суд допустив також і в тому, що позбавив його можливості бути присутнім в судових засіданнях під час яких були допитані підсудні. Ніяких повісток він не отримував. Постановляючи вирок по справі суд допустив порушення вимог кримінального закону, що полягає у наступному. Призначаючи покарання Б. за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України суд не призначив конфіскацію майна, що відповідно до закону є обов’язковим. Суд не визнав винним засуджених у тому, що вони хотіли і його позбавити життя, стріляючи у нього. Суд необґрунтовано виправдав засуджених О. і Л. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 115 КК України, тому що вони всі у трьох мали намір під час розбійного нападу убити всю його сім’ю з корисливих мотивів, і кожен з них виконував свою роль. Неправильно кваліфікувавши злочинні дії засуджених, суд призначив усім їм надмірно м’яке покарання. Засуджені вчинили напад на всю сім’ю, з вогнепальної зброї поранили малолітню дитину і довгий час не надавали дітям ніякої допомоги. Намагались вбити його, тому що стріляли з близької відстані в нього і лише випадково він залишився живий, тому що йому вдалось частково ухилитись від пострілу а потім утекти від Б., який із зарядженим обрізом наздоганяв його. Умисно і жорстко вбили його дружину, тому всім засудженим призначено надмірно м’яке покарання. Просить вирок суду скасувати і направити справу на новий судовий розгляд.

У касаційній скарзі захисник в інтересах засудженого Л. просить вирок суду щодо Л. змінити, виключити з вироку вказівку суду на те, що саме Л. був організатором розбійного нападу. Безпосередньо він ніякої участі у розбійному нападі не приймав, а тому просить вирок суду змінити і провадження в цій частині закрити. Показання свідків по справі не підтверджують те, що він міг організувати напад на подружжя Р., а зброю у нього відібрав Б. під тиском.

У касаційній скарзі засуджений Л. з аналогічних мотивів, які викладені у касаційній скарзі захисника Л.Г., просить змінити вирок суду щодо нього і виключити з нього висновок суду про те, що він є організатором розбійного нападу на підприємців Р., тому справу в частині засудження його за розбійний напад просить закрити.

У касаційній скарзі засуджений Б. просить вирок суду щодо змінити, вважає що він необґрунтовано засуджений за ч. 2 ст. 115 КК України. Р.Л.М. він убивати не хотів. Суд не взяв до уваги його показання в судовому засіданні і призначив йому надмірно суворе покарання.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення захисників О.Л. і Л.Н., які підтримали доводи скарги засудженого Л. і касаційних скарг захисників в його інтересах, пояснення потерпілого Р.О.В., який підтримав подану скаргу і просив вирок суду скасувати у зв’язку з неправильною кваліфікацією дій засуджених та м’якістю призначеного їм покарання, думку прокурора про необхідність задоволення касаційного подання прокурора і касаційної скарги потерпілого у зв’язку з неправильною кваліфікацією дій засуджених та призначення їм надмірно м’якого покарання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційне подання прокурора та касаційна скарга потерпілого підлягають задоволенню, а касаційні скарги захисників Л.В. і Л.Н. та засуджених Б. і Л. задоволенню не підлягають.

Вирок апеляційного суду Полтавської області щодо всіх засуджених підлягає скасуванню у зв’язку з невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості скоєних засудженими злочинів.
Як убачається з матеріалів справи докази, зібрані під час досудового слідства свідчать про те, що розбійний напад на подружжя Р. був ретельно спланований, вчинений за попередньою змовою групою осіб, з проникненням у житло, з метою заволодіння майном потерпілих у великих розмірах, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень із застосуванням вогнепальної зброї, під час якого була умисно вбита потерпіла Р.Л. і поранені інші члени сім’ї. У цій частині суд правильно оцінив докази по справі і обґрунтовано дійшов висновку про те, що у розбійному нападі брали участь всі засуджені, організатором якого був Л.

Разом із тим, висновок суду про те, що винність О. і Л. в умисному вбивстві Р.Л.М. та замаху на вбивство інших членів родини Р. у різних видах співучасті, а Б. у замаху на вбивство Р.В.В і Р.Е.В. зібраними у справі доказами не доведена, є непереконливим, оскільки не відповідає об’єктивним даним у справі.

Так, зібрані у справі докази свідчать про те, що Л. заздалегідь готувався до вчинення нападу на сім’ю Р. Для цього він зберігав вогнепальну зброю і набої до неї і підтримував її у належному стані, що вбачається з показань Л. в судовому засіданні.

Б. і О. для вчинення розбійного нападу озброїлись не тільки вказаними обрізами, а і набоями до них, приготували і мали при собі шапочки для маскування, гумові рукавиці та клейку стрічку, якими вони скористались під час розбійного нападу на сім’ю Р.

Б. і О. удвох були у будинку потерпілих у той час коли Б. здійснив постріл з обрізу рушниці у неповнолітнього сина господаря, а пізніше і в нього самого. Постріли були здійснені з обрізу рушниці, що свідчить про те, що потерпілим могли бути спричинені і більш тяжкі тілесні ушкодження. О. при цих подіях був присутнім, ніяким чином не перешкоджав їм, а навпаки, також виконував активні дії направлені на заволодіння майном потерпілих із застосуванням насильства.

За таких обставин колегія суддів вважає, що висновок суду про неузгодженість дій засуджених під час розбійного нападу на сім’ю Р., при замаху на вбивство Р.В.В. та Р.Е.В., а також при вбивстві Р.Л.М., не ґрунтується на матеріалах справи.

Органами досудового розслідування обвинувачення Б. і О. за епізодами поранення вчиненням пострілів у Р.В.В. і Р.Е.В. з обрізу мисливської рушниці було пред’явлене за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 27 пунктів 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 27, пунктів 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, а Л. за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 27, пунктів 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 27 пунктів 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України. Проте, суд, виправдовуючи О. і Л. за зазначеними статтями обвинувачення, не навів у вироку переконливих доказів того, що вони не причетні до цих злочинів.

При цьому, суд допустив суперечності при викладенні мотивувальної частини вироку, зазначивши у його вступній частині про те, що Б. обвинувачується органами досудового розслідування за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 27, пунктів 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, а даючи оцінку правильності кваліфікації його дій вказав, що Б. і О. органи досудового слідства пред’явили обвинувачення за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 27 пунктів 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 27, пунктів 12 ч. 2 ст. 115 КК України. Відповідно до вироку, Б. засуджений за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, при цьому суд не прийняв ніякого процесуального рішення щодо обвинувачення Б. за пунктів ч. 2 ст. 115 КК України. Наведені суперечності, що містяться у вироку, судом нічим не обумовлені, а тому вирок суду, постановлений з порушенням вимог ст. 323, 324, 33, 334, 335 КПК України, не можна визнати законним.

Крім того, на порушення кримінального закону суд призначив покарання Б. за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України без додаткового покарання у виді конфіскації майна, що є обов’язковим відповідно до санкції наведеної статті.

Матеріали справи свідчать про те, що на сім’ю Р. був вчинений з корисливих мотивів із застосуванням вогнепальної зброї заздалегідь спланований розбійний напад із вбивством Р.Л.М. і замахом на вбивство інших членів сім’ї, тобто найбільш особливо тяжкі злочини, за які передбачено максимальне покарання, що передбачає кримінальний закон України, а тому при доведеності винності Б. О. і Л. у зазначених злочинних діях щодо сім’ї Р. — міра покарання їм призначена судом занадто м’яка.

При новому розгляді справи, суду необхідно врахувати викладене, усунути суперечності висновків, викладених у вироку, порушення вимог кримінального та кримінально-процесуального закону, а також те, що призначене покарання всім засудженим при доведеності їх винності, є занадто м’яким і таким, що не відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Керуючись статями 395—396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції і касаційну скаргу потерпілого і цивільного позивача Р.О.В. задовольнити.

Касаційні скарги засуджених Л. і Б. та захисника в інтересах засудженого Л. залишити без задоволення.

Вирок апеляційного суду Полтавської області від 18 травня 2006 р. щодо Б., О. і Л. скасувати і направити справу на новий судовий розгляд.