Відповідно до ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників видана особа не може переслідуватися, засуджуватися ні за які правопорушення, вчинені до її видачі, крім правопорушення, за яке вона була видана.
Ухвала спільного засідання колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України і військової судової колегії від 5 червня 2009 р.
(витяг)
Вироком Болградського районного суду Одеської області від 15 серпня 2007 року П. засуджено за ч. 2 ст. 142 КК України 1960 року із застосуванням ст. 44 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки без конфіскації майна.
На підставі ст. 71 КК України 2001 року остаточне покарання П. призначено у виді позбавлення волі строком на 3 роки 1 місяць без конфіскації майна.
В апеляційному порядку зазначений вирок не переглядався.
За вироком суду П. засуджено за те, що він 6 липня 1999 року, приблизно о 2 годині, за попередньою змовою з Ч. (якого засуджено окремими вироком) та особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, згідно з попередньо розробленим планом, маючи при собі зброю – два обрізи мисливської рушниці, а також предмет, схожий на револьвер, підійшли на стоянку автомобілів таксі, де домовилися із водієм В. про поїздку в інше місто. Перебуваючи в салоні автомобіля В., погрожуючи та застосовуючи до потерпілого В. насильство, небезпечне для життя і здоров’я потерпілого, вчинили розбійний напад нього, під час якого заподіяли В. легкі тілесні ушкодження, та заволоділи автомобілем і майном потерпілого, спричинивши матеріальну шкоду на загальну суму 8 596 грн. 63 коп.
У клопотанні прокурор порушив питання про зміну вироку щодо П. у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону, оскільки суд, визнавши П. винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 142 КК України 1960 року, та приєднавши на підставі ст. 71 КК України 2001 року невідбуту частину покарання, вийшов за межі домовленості з Договірною стороною, оскільки Російською Федерацією дано згоду на притягнення П. до кримінальної відповідальності лише за вчинення злочинів, передбачених ст. 69, ч. 2 ст. 142 КК України 1960 р.
Заслухавши доповідача, думку прокурора, про необхідність задоволення клопотання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи клопотання, судді Верховного Суду України дійшли висновку про необхідність задоволення клопотання з таких підстав.
Відповідно до клопотання Генеральної прокуратури України Генеральної прокуратурою Російської Федерації прийнято рішення про видачу правоохоронним органам України П. для притягнення до кримінальної відповідальності лише за бандитизм та розбій.
При цьому, відповідно до вимог ст. 66 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року, ратифікованої Законом Україні від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, без згоди запитуваної Договірної Сторони, яка задовольнила запит, видану особу не можна притягти до кримінальної відповідальності або покарати за вчинений до її видачі злочин, за який вона не була видана.
Таким чином, Болградський районний суд Одеської області, визнавши П. винним за ч. 2 ст. 142 КК України 1960 р. та частково приєднавши невідбуту частину покарання за правилами ст. 71 КК України, порушив вимоги зазначеної Конвенції, внаслідок чого неправильно застосував кримінальний закон.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд України ухвалив змінити вирок Болградського районного суду Одеської області від 15 серпня 2007 року щодо П. і виключити з вироку рішення про застосування ст. 71 КК України та вважати П. засудженим за ч. 2 ст. 142 КК України 1960 року до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки без конфіскації майна.