Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України розглянула в судовому засіданні в м. Києві 6 липня 2006 р. кримінальну справу за касаційною скаргою захисника Н. в інтересах засудженого Ж.

Вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 грудня 2005 р.

Ж., 31 грудня 1974 р. народження, не судимого

засуджено за ч.1 ст.365 КК України на 2 роки позбавлення волі з позбавленням права працювати в органах внутрішніх справ на 2 роки.

Відповідно до ст.75 КК України Ж. звільнено від відбування основного покарання з випробуванням та іспитовим строком 2 роки та покладено обов’язки, передбачені п.п.3, 4 ч.1 ст.76 КК України.

С., 13 вересня 1957 р. народження, не судиму

засуджено за ст.356 КК України до штрафу 510 грн.


С.О., 11 липня 1962 р. народження, не судиму

засуджено за ст.356 КК України до штрафу 800 грн.

Постановлено стягнути з Ж., С. та С.О. солідарно на користь П.. 2000 грн. моральної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2006 р. вирок залишено без зміни.

Ж. засуджений за те, що 13 грудня 2004 р. близько 11 год., будучи посадовою особою і представником влади, працюючи на посаді старшого дільничного інспектора міліції Ленінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області, явно виходячи за межі наданих службових прав та повноважень, умисно, разом з майстром комунального житлово-експлуатаційного підприємства №22 Ленінського району м. Дніпропетровська С. та С.О., всупереч встановленого порядку про виселення громадян, у відсутність виконавчого листа і державного виконавця, який за законом зобов’язаний виконувати рішення суду, порушуючи охоронювані Конституцією та законами України права і свободи людини і громадянина, разом з С.О. і С. – майстром технічної ділянки комунального житлово-експлуатаційного підприємства 22 Ленінського району м. Дніпропетровська, був присутній під час опису речей потерпілого П. з квартири №13 будинку №20 по вул. Будьонного у м. Дніпропетровську, з наступним їх вилученням, про що розписався у акті. Після цього із залученням найманих працівників винесли з квартири меблі, побутову техніку та інші речі П.

С. 13 грудня 2004 р. близько 11 години, умисно разом із дільничним інспектором міліції Ленінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області та майстром комунального житлово-експлуатаційного підприємства №22 Ленінського району м. Дніпропетровська С., маючи при собі копію рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2001 р. про виселення П. з квартири №13 будинку №20 по вул. Будьонного у м. Дніпропетровську, яку вона пред’явила Ж. і С., не знаючи про те, що на той момент зазначене рішення ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області вже було скасовано і, вважаючи, що має право на виселення П. із зазначеної квартири, всупереч встановленого законом порядку, відкрили двері квартири №13 будинку №20 по вул. Будьонного у м. Дніпропетровську, де проживав П., зібрали його особисті речі, переписали їх, склали акт, в якому Ж., С. і С.О. розписались, після чого із залученням найманих працівників винесли з квартири меблі, побутову техніку та інші речі П.

С. 13 грудня 2004 р. близько 11 години, умисно разом із дільничним інспектором міліції Ленінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області та С.О., після пред’явлення останньою копії рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2001 р. про виселення П. з квартири №13 будинку №20 по вул. Будьонного у м. Дніпропетровську, і, вважаючи, що має законні підстави на виселення П. із зазначеної квартири, всупереч встановленого законом порядку, у відсутність виконавчого листа й державного виконавця, який за законом має виконувати рішення суду, відкрили двері квартири №13 будинку №20 по вул. Будьонного у м. Дніпропетровську, де проживав П., зібрали його особисті речі, переписали їх, склали акт, в якому Ж., С. і С.О. розписались, після чого із залученням найманих працівників винесли з квартири меблі, побутову техніку та інші речі П.

У касаційній скарзі захисник Н. просить скасувати судові рішення щодо Ж., який засуджений необґрунтовано. Посилається на однобічність та неповноту досудового та судового слідства. Вважає, що під час апеляційного розгляду справи, не була дана оцінка всім доводам, викладеним в апеляціях, а справа розглянута формально.

Заслухавши доповідача, адвоката Н.., засуджених Ж. та С.О., які підтримали скаргу, думку прокурора О., який вважав, що судові рішення необхідно залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення по справі – скасуванню в порядку ч.2 ст.395 КПК України з таких підстав.

Згідно із ст.275 КПК України суд розглядає справу в межах пред`явленого обвинувачення. Відповідно до змісту ст.132, 223 КПК України документи органу досудового слідства, які містять формулювання обвинувачення повинні відображати всі елементи складу злочину, у вчиненні якого обвинувачується особа.

Як убачається з постанов про пред`явлення обвинувачення Ж., С.О. і С. та обвинувального висновку всі вони обвинувачувалися у вчиненні злочину, передбаченого ст.162 КК України. Диспозиція цієї норми передбачає дії, які полягають у незаконному проникненні до житла чи іншого володіння особи чи незаконному виселенні чи інші дії, що порушують недоторканість житла громадян. Таке формулювання диспозиції закону припускає, що порушено може бути право, яке існує і виникло на законних підставах. Тому у формулюванні обвинувачення мало б бути зазначено ці законні підстави, які дали П. право на житло.

Ж. та С., крім того, звинувачувалися у перевищенні влади і службових повноважень. При цьому у формулюванні обвинувачення не зазначено, якими саме були ці службові чи владні повноваження кожного із засуджених і в чому полягав явний вихід за межі наданих їм прав та повноважень. При цьому треба зазначити, що, хоча диспозиція ч.1 ст.365 КК України передбачає перевищення влади або службових повноважень (виходячи із визначення поняття службової особи, яке міститься у примітці до ст.364 КК України) обидва засуджених обвинувачувалися, як в перевищенні влади, так і службових повноважень.

Таке формулювання обвинувачення є неконкретним і не давало можливості суду для постановлення будь-якого вироку в справі і мало бути підставою для її повернення на додаткове розслідування в порядку ст.246 КПК України у зв`язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону, яке не дає можливості призначити справу до судового розгляду.

Зміна обвинувачення в суді не виправила цих його недоліків. Так, справедливо виключивши з обвинувачення ст.162 КК України, у зв`язку з відсутністю даних про наявність у П. законних прав на житло в квартирі №13 по вул. Будьоного, 20 в м. Дніпропетровську, прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, так і не визначив, в чому ж полягали владні повноваження Ж., за межі яких він вийшов. Крім того, у формулюванні обвинувачення (т.2, а.с.34) взагалі відсутні посилання на те, чи була заподіяна діями Ж. істотна шкода охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Хоча в кваліфікації дій Ж. за ч.1 ст.365 КК України зазначено, що ними заподіяно істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам П., що виразилося в підриві авторитету та престижу органів внутрішніх справ, однак ця вказівка не виправляє недоліків формулювання обвинувачення, оскільки не роз`яснює, які ж права та інтереси П. були порушені і яким чином Ж. підірвав авторитет і престиж органів внутрішніх справ.

Що стосується формулювання обвинувачення С.О. і С. за ч.1 ст.356 КК України, то в них також відсутнє посилання на будь-які наслідки дій засуджених, хоча це є обов`язковим елементом складу названого злочину. Точно також посилання при кваліфікації дій на те, що значна шкода була заподіяна П. незаконним вилученням його речей не виправляє недоліків формулювання обвинувачення, оскільки не є зрозумілим, яка шкода була заподіяна майну П. і в якому розмірі.

Суд, постановляючи вирок у межах такого неконкретного обвинувачення, повторив його недоліки і, таким чином постановив незаконне і необґрунтоване судове рішення.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на ці недоліки, а відповідаючи на доводи апеляції, вийшов за межі обвинувачення, пред`явленого засудженим і визнаного судом першої інстанції доведеним і констатував, що Ж. порушив Закон України “Про міліцію”, а С.О. і С. порушили право П. на недоторканість житла.

Таким чином, судові рішення в справі, постановленні з істотним порушенням кримінально-процесуального закону, тому у відповідності із ст.370 КПК України вони підлягають скасуванню, а справа - направленню на нове розслідування, під час якого необхідно повно, об`єктивно і всебічно дослідити всі обставини справи. Зокрема, слід з`ясувати службові повноваження Ж., які конкретні дії були ним вчиненні і з яких мотивів, чи усвідомлював він, що явно виходить за межі своїх службових повноважень, чи було заподіяно і яку шкоду його діями; чи могли засуджені здійснювати виселення П. в той час, як судове рішення про його виселення було виконане судовим виконавцем ще в 2002 році (т.2. а.с.7-9) і в чому полягала незаконність дій С.О. і С., чи було ними заподіяно шкоду, яку і кому.

Залежно від з`ясування цих обставин слід прийняти законне і обґрунтоване рішення щодо наявності чи відсутності в діях засуджених складу злочину, а в разі пред`явлення обвинувачення викласти його формулювання відповідно до вимог закону з відображенням усіх обов`язкових елементів складу злочину.

Керуючись ст.394-396 КПК України, колегія суддів
Касаційну скаргу захисника Н. задовольнити частково.

Вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 грудня 2005 р. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2006 р. щодо Ж., С., і С.О. скасувати, а справу направити на нове розслідування.