Відповідно до ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію в часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі й на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Суворовський районний суд м. Одеси вироком від 4 жовтня 2004 р. засудив:

Д. – за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки, ч. 3 ст. 289 КК України – до покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

На підставі ст. 70 КК України Д. остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років з конфіскацією майна, яке є його власністю.

Я. – за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік, ч. 3 ст. 289 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді 4 років позбавлення волі, з конфіскацією усього майна, яке є власністю засудженого.

На підставі ст. 70 КК України Я. остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з конфіскацією усього майна, яке є власністю засудженого.

Апеляційний суд Одеської області ухвалою від 29 березня 2005 р. зазначений вирок залишив без зміни.

Д. визнано винуватим у тому, що він у середині серпня 2003 р., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння повторно, таємно викрав у С. пневматичний пістолет вартістю 430 грн., після чого зник з місця події, й розпорядився викраденим на власний розсуд.

5 вересня 2003 р. Д. та Я. за попередньою змовою між собою таємно викрали майно П. на суму 1000 грн., а також ключі від автомобіля, належного потерпілому. Продовжуючи свою злочинну діяльність, Д. та Я. незаконно заволоділи цим автомобілем, вартістю 10 000 грн., що у 250 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, на якому зникли у невідомому напрямку.

У клопотанні Д. порушив питання про перекваліфікацію його дій з ч. 3 на ч. 2 ст. 289 КК України та пом’якшення призначеного судом покарання з огляду на відсутність у його діях, пов’язаних із незаконним заволодінням автомобілем П. кваліфікуючих ознак, передбачених ч.. 3 ст. 289 КК України.

Поданням п’яти суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України клопотання засудженого Д. підтримано.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку заступника Генерального прокурора України, який вважав за необхідне задовольнити клопотання засудженого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи клопотання, судді Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України дійшли висновку, що клопотання засудженого підлягає задоволенню з таких підстав.

Як убачається з вироку, дії Д. та Я за епізодом незаконного заволодіння автомобілем П. кваліфіковані за ч. 3 ст. 289 КК України в редакції Закону України від 5 квітня 2001 р., що діяла на час вчинення злочину та розгляду кримінальної справи у судах першої та апеляційної інстанцій, за ознаками заволодіння транспортним засобом, вартість якого у 250 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб.

Разом з тим, Закон України від 22 вересня 2005 р. «Про внесення змін до ст. 289 КК України», що набув чинності 13 жовтня 2005 р., пом’якшив кримінальну відповідальність осіб, які незаконно заволоділи транспортним засобом.

Зокрема, серед інших ознак кримінальна відповідальність за ч. 3 ст. 289 КК України настає у разі незаконного заволодіння транспортним засобом, що завдало великої матеріальної шкоди.

Відповідно до п. 3 примітки до ст. 289 КК України матеріальна шкода визнається великою у разі заподіяння реальних збитків на суму понад 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Аналогічна редакція диспозиції частини цієї статті та примітки до неї діє і за Законом України від 15 квітня 2008 року.

Як убачається із матеріалів справи, автомобіль, яким незаконно заволоділи Д. та Я., повернутий потерпілому, про що свідчить його розписка. За даними, що містяться у протоколі огляду вказаного транспортного засобу його технічний стан внаслідок незаконного заволодіння не погіршився. Матеріальної шкоди потерпілому не спричинено, цивільний позов ним не заявлено.

Враховуючи відсутність реальних збитків від незаконного заволодіння транспортним засобом, а також положення ст. 5 КК України про те, що закон про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність діяння або пом’якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію в часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, в тому числі і на осіб, які відбувають покарання, судові рішення щодо Д. та в порядку ст. 395 КПК щодо Я. підлягають зміні, а дії засуджених перекваліфікації з ч. 3 ст. 289 КК України в редакції Закону України від 5 квітня 2001 року на ч. 2 ст. 289 КК України в редакції Закону України від 15 квітня 2008 року з призначенням їм кримінального покарання за цим законом.

Крім того, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 289 КК України в редакції Закону України від 5 квітня 2001 року, якою передбачені інші, крім вартості транспортного засобу, інкриміновані засудженим кваліфікуючі ознаки цього складу злочину, додаткове покарання у виді конфіскації майна не застосовувалося, тому це покарання, згідно з вимогами ст. 5 КК України, не може бути призначено засудженим при кваліфікації їх дій за ч. 2 ст. 289 КК України в редакції Закону України від 15 квітня 2008 року.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд України задовольнив клопотання засудженого Д., внесене на розгляд за поданням п’яти суддів.

Вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 4 жовтня 2004 р. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 29 березня 2005 р. щодо Д. та Я. змінено.

Перекваліфіковано дії Д. та Я. з ч. 3 на ч. 2 ст. 289 КК України в редакції Закону України від 15 квітня 2008 року і за цим законом призначено їм покарання: Д. – 8 років позбавлення волі, Я. – із застосуванням ст. 69 КК України – 4 роки позбавлення волі.

Постановлено вважати засудженими за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України на підставі ст. 70 КК України Д. – на 8 років позбавлення волі, а Я. – на 4 роки позбавлення волі.