Відповідно до ст. 10 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” з метою забезпечення відновлення порушених прав Стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру, якими, зокрема, є відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum), що здійснюється шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши скаргу Б. про перегляд у зв’язку з винятковими обставинами рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 6 липня 2001 р., ухвали Апеляційного суду Донецької області від 29 жовтня 2001 р. та ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 7 березня 2002 р. в справі за його позовом до Міжрегіонального центру клінічної лімфохірургії ЛТД м. Харцизька про захист прав споживача, розірвання договору на лікування, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, встановила наступне.

У вересні 1999 р. Б. звернувся до суду з названим позовом.

Зазначав, що він, у зв’язку з хворобою на онкологічне захворювання, 27 серпня 1998 р. уклав з Міжрегіональним центром клінічної лімфохірургії ЛТД м. Харцизька (далі — МЦКЛ ЛТД м. Харцизька) договір на лікування й з цього дня до 4 жовтня 1998 р. перебував на стаціонарному лікуванні в центрі, під час якого його було прооперовано.

Оскільки після операції стан його здоров’я, незважаючи на лікування в МЦКЛ ЛТД м. Харцизька, а згодом у лікарні за місцем проживанням, різко став погіршуватися, 22 березня 1999 р. його було госпіталізовано до урологічного відділення Донецького протипухлинного центру, де йому було проведено операцію з видалення сечового міхура, під час якої у сечовому міхурі було виявлено марлеву серветку.

Посилаючись на те, що надана відповідачем медична допомога виявилася неякісною, а лікування — небезпечним для життя і здоров’я, Б. просив суд розірвати укладений між ним і МЦКЛ ЛТД м. Харцизька договір на лікування, стягнути з відповідача внесену ним плату за лікування в сумі 5 тис. 164 грн і 25 тис. грн на відшкодування завданої відповідачем моральної шкоди.

Рішенням Куйбишевського районного суду м. Донецька від 6 липня 2001 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 29 жовтня 2001 р. та ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 7 березня 2002 р., в позові відмовлено.

В обґрунтування скарги Б. вказує на те, що рішенням Європейського суду з прав людини від 15 листопада 2007 р. визнано, що під час розгляду даної цивільної справи місцевим судом було порушено п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі — Конвенція) в частині права заявника на справедливий судовий розгляд, в зв’язку з чим ставить питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідача та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в позові, місцевий суд, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що факт заподіяння шкоди здоров’ю Б. з вини відповідача не підтверджено належними доказами, оскільки існували інші можливості потрапляння стороннього предмета до сечового міхура позивача.

Проте повністю погодитися з таким висновком судів не можна.

Відповідно до ст. 10 Закону України від 23 лютого 2006 р. № 3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” з метою забезпечення відновлення порушених прав Стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру, якими, зокрема, є відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum), що здійснюється шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.

Колегією суддів встановлено, що рішенням Європейського суду з прав людини у справі “Б. проти України” від 15 листопада 2007 р. визнано, що судами України при розгляді справи було порушено п. 1 ст. 6 Конвенції в частині права заявника на справедливий судовий розгляд, а також вирішено питання про стягнення з держави на його користь компенсації моральної шкоди та судових витрат.

Ухвалюючи рішення, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що українські судові органи не забезпечили заявнику право на справедливий судовий розгляд в сенсі п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки ними не було належним чином відреаговано на доводи Б., а судові рішення не містять жодного натяку на будь-яку перешкоду, що завадила судам детальніше розглянути справу в напрямку, зазначеному заявником. Зокрема, суди не встановили, що експертний медичний висновок є неповним та не містить суттєвої інформації, необхідної для правильного вирішення справи.

Ухвалюючи рішення, місцевий суд виходив із того, що Б. у період з 27 серпня до 4 жовтня 1998 р. на підставі укладеного з МЦКЛ ЛТД м. Харцизька договору перебував у відповідача на стаціонарному лікуванні та 1 вересня 1998 р. був прооперований.

Після операції стан здоров’я позивача погіршився, і 22 березня 1999 р. його було госпіталізовано до протипухлинного центру в м. Донецьку, де йому було проведено операцію з видалення сечового міхура. Під час повторної операції в сечовому міхурі заявника виявлено марлеву серветку розміром 10 см х 20 см.

Висновком судово-медичної експертизи від 22 грудня 2000 р. встановлено наявність двох можливих шляхів, за яких серветка могла потрапити до сечового міхура позивача, а саме: під час операції або під час післяопераційного догляду (перев’язування).

Однак місцевий суд, у порушення вимог статей 202, 202-1 ЦПК 1963 р., чинного на час вирішення справи, залишив поза увагою ту обставину, що цим висновком була надана перевага ймовірності потрапляння серветки в сечовий міхур позивача саме при проведенні операції з видалення пухлини сечового міхура, а можливість її потрапляння після операції при перев’язуваннях допущена лише за наявності певних умов; не зажадав від експертів додаткового висновку чи пояснень, належним чином не перевірив доводів Б. щодо неможливості потрапляння серветки до його внутрішнього органу через післяопераційну рану при її догляді та не вирішив питання, чи є вина відповідача в заподіянні шкоди позивачу.

Апеляційний та касаційний суди, в порушення статей 301, 333 ЦПК 1963 р., на зазначені порушення суду першої інстанції уваги не звернули та належним чином не перевірили доводів апеляційної та касаційної скарг позивача й не виправили допущені місцевим судом порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 354 ЦПК судові рішення у цивільних справах можуть бути переглянуті у зв’язку із винятковими обставинами після їх перегляду у касаційному порядку, якщо вони оскаржені з мотивів визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов’язання України.

Колегія суддів вважає, що при вирішенні даної справи судами були порушені норми процесуального та матеріального права, які є підставою для скасування ухвалених в справі судових рішень з передачею справи на новий розгляд до місцевого суду.

Керуючись статтями 357, 358 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України скаргу задовольнила частково.

Рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 6 липня 2001 р., ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 29 жовтня 2001 р. та ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 7 березня 2002 р. скасувала, а справу передала на новий розгляд до того ж суду першої інстанції.