Задовольняючи позов енергогенеруючої компанії про стягнення боргу з оптового постачальника електричної енергії за продану електроенергію, суди неправильно застосували положення Закону України "Про електроенергетику" щодо порядку проведення розрахунків на оптовому ринку електричної енергії та не врахували умов договору між членами оптового ринку електричної енергії України від 15.11.1996 р. й умови двостороннього договору сторін, яким визначається обсяг відповідальності оптового постачальника електричної енергії за стан розрахунків на енергоринку
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, розглянувши касаційну скаргу державного підприємства "Енергоринок" (далі – ДП "Енергоринок") на постанову Вищого господарського суду України від 22 листопада 2005 р. № 6/307,

У квітні 2003 р. товариство з обмеженою відповідальністю "Східенерго" (далі – ТОВ "Східенерго") звернулося в господарський суд м. Києва з позовом до ДП "Енергоринок" про стягнення 20 млн 302 тис. 72 грн, у тому числі 20 млн 295 тис. 250 грн заборгованості за куплену відповідачем у березні 2003 р. електричну енергію та 5 тис. 4 грн річних у розмірі 3 %, нарахованих за період з 16 по 21 квітня 2003 р. Під час розгляду справи позивач збільшив розмір позовних вимог у частині річних, які просив стягнути в сумі 68 тис. 392 грн за період з 16 квітня по 26 травня 2003 р. Після збільшення розміру позовних вимог ціна позову складала 20 млн 365 тис. 460 грн.

Позивач зазначав, що на підставі договору від 1 квітня 2002 р. № 1034/01 у березні 2003 р. ТОВ "Східенерго" продало ДП "Енергоринок" 1 млрд 60 млн 234 тис. 604 квт/год електроенергії на суму 165 млн 434 тис. 766 грн (з урахуванням податку на додану вартість), за яку відповідач розрахувався в сумі 145 млн 139 тис. 516 грн, заборгувавши 20 млн 295 тис. 250 грн. Позов мотивувався посиланням на пункт 4.3 договору, пункт 6.19 Інструкції про порядок використання коштів оптового ринку електричної енергії України (далі – ІВКОР), затвердженої Радою Оптового ринку електричної енергії, протокол № 14 від 27 грудня 2001 р., та статті 161, 203, 214 Цивільного кодексу Української РСР.

Відповідач позов не визнавав, посилаючись на те, що є оптовим постачальником електричної енергії та здійснює розрахунки за куплену електричну енергію у порядку, визначеному ст. 15¹ Закону України "Про електроенергетику".

Рішенням господарського суду м. Києва від 26 травня 2003 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 1 серпня 2003 р. та постановою Вищого господарського суду України від 22 листопада 2005 р. № 6/307, позов задоволено. Проаналізувавши умови укладеного сторонами договору та положення ІВКОР, суд зазначив, що на п’ятий день розрахункового місяця у ДП "Енергоринок" виникає обов’язок щоденно здійснювати платежі за куплену у позивача електроенергію; остаточним днем розрахунку є п’ятнадцятий день місяця, наступного за розрахунковим; з наступного дня сума заборгованості вважається простроченою. Суд визнав доведеною суму боргу ДП "Енергоринок" перед позивачем за придбану електроенергію в березні 2003 р. Суд відхилив заперечення відповідача з тих мотивів, що передбачений Законом України "Про електроенергетику" порядок проведення розрахунків на оптовому ринку електричної енергії та встановлений Національною комісією регулювання електроенергетики України алгоритм оптового ринку електричної енергії не можуть бути підставою для звільнення від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання за договором.

29 грудня 2005 р. колегією суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою ДП "Енергоринок" порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 22 листопада 2005 р. № 6/307. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування всіх судових рішень та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції з мотивів невідповідності оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права, виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону у аналогічних справах, неправильного застосування норм матеріального права. На обґрунтування мотивів касаційної скарги зроблено посилання на постанови Верховного Суду України від 5 листопада 2002 р. (справа № 3-1153к02) та від 25 листопада 2003 р. (справа № 3-2335к03), постанови Вищого господарського суду України від 10 лютого 2004 р. у справі № 2/189, від 18 травня 2004 р. у справі № 27/7, від 14 вересня 2004 р. у справі № 6/524, від 23 листопада 2004 р. у справі № 19/36, від 8 лютого 2005 р. у справі № 6/220, від 7 червня 2005 р. у справі № 19/605-42/310, від 8 червня 2005 р. у справі № 10/306, від 30 червня 2005 р. у справі № 6/82, від 13 липня 2005 р. у справі № 37/200, від 27 липня 2005 р. у справі № 37/184-42/304.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників відповідача та позивача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, засади організації та експлуатації енергосистем. Таким є Закон України "Про електроенергетику" від 16 жовтня 1997 р. № 575/97-ВР з наступними змінами і доповненнями, який визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулює відносини, пов’язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі (преамбула Закону).

Статтею 15 зазначеного Закону передбачено, що купівля всієї електричної енергії, виробленої на електростанціях, потужність чи обсяг відпуску яких більші за граничні показники, та весь її оптовий продаж здійснюється на оптовому ринку електричної енергії України; оптовий ринок електричної енергії України створюється на підставі договору; у договорі визначаються мета та умови діяльності, права, обов’язки та відповідальність сторін (частини 1, 2, 4 статті 15). Такий Договір між членами оптового ринку електричної енергії України (далі – ДЧОРЕ) укладено 15 листопада 1996 р.

Статтею 15¹ Закону України "Про електроенергетику" встановлено порядок проведення розрахунків на оптовому ринку електричної енергії. Цей порядок передбачає, що для проведення розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричної енергії України та спожиту електричну енергію енергопостачальники, що здійснюють підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, їх відокремлені підрозділи та оптовий постачальник електричної енергії (ним є ДП "Енергоринок") відкривають в установах уповноваженого банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання (ч. 1 ст. 15¹ у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 23 червня 2005 р. № 2711-1V). За визначенням, яке міститься у ст. 1 зазначеного Закону, поточні рахунки із спеціальним режимом використання оптового ринку електричної енергії – це рахунки суб’єктів підприємницької діяльності, що здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території та оптове постачання електричної енергії, відкриті в уповноваженому банку і призначені виключно для накопичення коштів, отриманих за електричну енергію від споживачів, та розрахунків з учасниками оптового ринку електричної енергії. У березні 2003 р., за який ТОВ "Східенерго" пред’явило вимогу про сплату боргу за продану відповідачу електричну енергію, порядок розподілу коштів з поточного рахунку із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії визначався, зокрема, постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 10 січня 2003 р. № 20 "Про алгоритм перерахування коштів з поточного рахунку із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії" із змінами.

Судом установлено, що зобов’язальні відносини сторін у даній справі ґрунтуються на договорі від 1 квітня 2002 р. № 1034/01. Згідно з цим договором сторони визнають свої зобов’язання за ДЧОРЕ (п. 2.1 ст. 2 договору). Статтею 4 договору, якою визначено порядок розрахунків, передбачено, що платежі за отриману у ТОВ "Східенерго" електроенергію здійснюються кожного банківського дня з поточного рахунку зі спеціальним режимом використання ДП "Енергоринок" відповідно до алгоритму оптового ринку електричної енергії України, затвердженого Національною комісією регулювання електроенергетики України, у строки та в порядку, визначеному ІВКОР, яка є додатком до ДЧОРЕ.

Як свідчить зміст мотивувальної частини судових рішень, суди всіх інстанцій констатували, що ДЧОРЕ визначає права, обов’язки та відповідальність його сторін. Проте суди не аналізували умови ДЧОРЕ, а відтак не з’ясували дійсні права і обов’язки сторін у даній справі стосовно предмета спору.

Зокрема суди не застосували до правовідносин сторін положення п. 8 ДЧОРЕ, яким до обов’язків розпорядника коштів оптового ринку електричної енергії віднесено дотримання ІВКОР згідно з Правилами оптового ринку електричної енергії України, а також установлено, що розпорядник коштів оптового ринку електричної енергії не зобов’язаний платити за куплену електричну енергію інакше, ніж передбачено ІВКОР. Суди не звернули уваги на положення п. 19.3 "в" ДЧОРЕ, за яким зобов’язання ДП "Енергоринок" стосовно платежу за електричну енергію, що була закуплена відповідно до цього договору, чітко обмежуються коштами, наявними в нього згідно з ІВКОР. Аналогічна умова міститься в п. 5.5.4 укладеного сторонами договору від 1 квітня 2002 р. № 1034/01, згідно з яким зобов’язання ДП "Енергоринок" щодо сплати грошових коштів за куплену електроенергію чітко обмежується наявними на поточному рахунку із спеціальним режимом використання ДП "Енергоринок" грошовими коштами, що відповідно до алгоритму оптового ринку електричної енергії підлягають перерахуванню ТОВ "Східенерго".

За таких обставин висновку щодо наявності підстав для покладення на ДП "Енергоринок" відповідальності за позовом суд першої інстанції, з яким погодились суд апеляційної та касаційної інстанцій, дійшов без з’ясування дійсних правовідносин сторін, їх прав і обов’язків за законом та договором, а тому цей висновок не можна визнати обґрунтованим, а рішення суду – законним.

Враховуючи викладене, всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно всебічно і повно розглянути всі обставини справи в їх сукупності та вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись статтями 111¹⁷–111²¹ Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу державного підприємства "Енергоринок" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 22 листопада 2005 р. № 6/307, постанову Київського апеляційного господарського суду від 1 серпня 2003 р. та рішення господарського суду м. Києва від 26 травня 2003 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.