Колегія суддів Судової палати у цивільних справах, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом О. до К. про вилучення земельної ділянки з чужого незаконного володіння, за касаційною скаргою К. на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 18 листопада 2004 р. та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 24 лютого 2005 р.,

У січні 2003 р. О. звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідачка без його згоди як власника земельної ділянки по вул. І. Франка, 40 у м. Мукачевому вчинила на своїй земельній ділянці будівництво господарських споруд із частковим їх розміщенням на його земельній ділянці, чим самовільно захопила по периметру земельної ділянки 4, 01 кв. м. Про порушення права землевласника дізнався 16 грудня 2002 р., коли був складений акт спеціалістами Мукачівського міського відділу земельних ресурсів. Просив вилучити його частину земельної ділянки з незаконного володіння К. і зобов’язати її відновити огорожу по колишній межі.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 18 листопада 2004 р., залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 24 лютого 2005 р., зобов’язано К. повернути О. самовільно зайняту земельну ділянку розміром 4, 01 кв. м та відновити огорожу на попередньому місці межі між земельними ділянками.

У касаційній скарзі К. ставить питання про скасування постановлених у справі судових рішень і направлення справи на новий розгляд, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Постановляючи рішення про задоволення позову, суд дійшов висновку про те, що К. захопила земельну ділянку О. і самовільно перенесла огорожу й установила її на земельній ділянці відповідача.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України (ст. 202 у редакції 1963 р.) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує рішення лише на тих доказах, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 215 ЦПК України (ст. 203 у редакції 1963 р.) у рішенні суду зазначаються встановлені судом обставини і визначені відповідно до них правовідносини.

Аналіз тексту рішення суду свідчить про те, що воно не відповідає вимогам вищезазначених норм Цивільного процесуального кодексу України, оскільки в ньому немає відомостей щодо встановлених судом дійсних фактів із наведенням доказів, якими вони підтверджуються.

Відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю № 008499 від 31 серпня 1998 р. О. має в приватній власності 0,0598 га земельної ділянки за адресою: м. Мукачеве, вул. І.Франка, 40 (а. с. 4).

З висновку спеціаліста землевпорядної експертизи В. убачається, що за вказаною адресою позивач використовує 0, 605 га землі (а.с. 135-136).

У запереченні на позов і в судовому засіданні К. посилалася на те, що власником будинку № 38 по вул. І.Франка в м. Мукачевому вона стала в липні 1996 р., самовільно спірну ділянку не захоплювала, а приватизувала її в березні 1997 р., а О. належну йому ділянку приватизував у липні 1998 р.. Гараж було збудовано більше, ніж 15 років тому й жодних претензій з боку органів виконавчої влади, комунальних служб та позивача щодо користування гаражем і земельною ділянкою до неї не виникало.

Зазначені доводи відповідачки й письмові докази фактично не досліджувалися та не оцінювалися, хоча вони мають значення для правильного вирішення спору щодо користування спірною земельною ділянкою.

Крім того, залишаючи без зміни рішення суду першої інстанції про задоволення позову О., апеляційний суд послався на висновок спеціаліста як встановлення факту захоплення спірної ділянки, який здійснено на візуальному обстеженні. При цьому вказав, що проведення експертизи з цього питання з вини сторін неможливо.

Між тим, як убачається з матеріалів справи, судом були призначені експертизи, питання про їх відкликання з розгляду в матеріалах справи відсутні (а.с. 79, 109). Посилання тільки на висновок, зробленого на підставі візуальних обстежень, є припущенням і не свідчать про встановлення дійсного факту.

Оскільки суд порушив вимоги ст. 213 ЦПК України (ст. 202 у редакції 1963 р.) і не застосував закон, який підлягає застосуванню до розгляду правовідносин, рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу К. задовольнити.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 18 листопада 2004 р. та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 24 лютого 2005 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.