Відповідно до п. 22.5 ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 р. якщо норми законодавства у частині кваліфікації злочинів чи інших правопорушень містять посилання на неоподаткований мінімум доходів громадян, то сума неоподаткованого мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги

Великоолександрівський районний суд Херсонської області вироком від 11 квітня 2006 р. засудив К. засудив за ч. 3 ст. 185 КК України на три роки позбавлення волі, за ст. 304 КК України на один рік позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів визначено три роки позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України К. звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки.

В апеляційному та касаційному порядку справа не розглядалась.

К. засуджено за те, що він за обставин, встановлених судом і викладених у вироку, 31 січня 2006 р. втягнув неповнолітнього, справу щодо якого виділено в окреме провадження, у злочинну діяльність, за попередньою змовою з цією особою, таємно, повторно, з проникненням у житло викрав майно потерпілого Ю. на загальну суму 525 грн.

У клопотанні, внесеному за поданням п’яти суддів, про перегляд судового рішення в порядку виключного провадження порушено питання про зміну вироку та перекваліфікацію дій засудженого з ч. 3 ст. 185 КК України на ч. 1 ст. 162 КК України й призначення покарання за цим законом у виді двох років обмеження волі. На підставі статей 70, 72 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань пропонується призначити К. остаточне покарання — один рік шість місяців позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, виступ прокурора, який підтримав клопотання і просив його задовольнити, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи клопотання, судді Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії вважають, що клопотання підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винності К. у вчиненні злочинів, за які його засуджено відповідає фактичним обставинам справи, підтверджений сукупністю зібраних, досліджених і належно оцінених судом доказах, і є правильним.

Дії К. за ст. 304 КК України кваліфіковані правильно.

Разом з тим, вирішуючи питання про кваліфікацію дій засудженого за вчинення крадіжки чужого майна за попередньою змовою групою осіб, поєднаної з проникненням у житло, суд не врахував, що відповідно до ч. 2 ст. 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення, зміни до якої внесено Законом України від 2 червня 2005 р. № 2635, викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо його вартість на момент вчинення правопорушення не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 22.5 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22 травня 2003 р. з послідуючими змінами, передбачено наступне: якщо норми законодавства у частині кваліфікації злочинів чи інших правопорушень містять посилання на неоподатковуваний мінімум, то сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги.

Законом України “Про державний бюджет на 2006 рік” встановлено розмір податкової пільги на рівні 50 % мінімальної заробітної плати, що в сумі складає 175 грн., тобто дрібним вважається викрадення чужого майна, вартість якого не перевищує 525 гривень.

Вартість викраденого засудженим майна становить 525 гривень, тобто його дії містять ознаки адміністративного правопорушення — дрібної крадіжки чужого майна.

Разом із тим, оскільки заволодіння майном було вчинено засудженим із проникненням у помешкання потерпілого, тобто пов’язане з порушенням недоторканності житла, що само по собі є злочином, то такі дії К. слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 162 КК України.

Таким чином, суд неправильно застосував кримінальний закон.

З урахуванням викладеного, вирок суду підлягає зміні, а дії К. перекваліфікації з ч. 3 ст. 185 КК України на ч. 1 ст. 162 КК України.

Керуючись статтями 400⁴, 400¹⁰ КПК України, Верховний Суд України

клопотання заступника прокурора Херсонської області задовольнити.

Вирок Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 11 квітня 2006 р. щодо К. змінити.

Перекваліфікувати дії К. із ч. 3 ст. 185 КК України на ч. 1 ст. 162 КК України і призначити йому за цим законом 2 роки обмеження волі.

На підставі статей 70, 72 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ст. 304, ч. 1 ст. 162 КК України, шляхом часткового складання призначених покарань, призначити К. покарання у виді одного року шести місяців позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити К. від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки. У відповідності до ч. 1 ст. 76 КК України зобов’язати К. не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи; повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з’являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи