Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України розглянула в судовому засіданні в м. Києві 13 липня 2006 р. кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи апеляційним судом, на ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 8 серпня 2005 р., якою скасовано вирок Михайлівського районного суду Запорізької області від 18 травня 2005 р., яким

Б., 14 вересня 1949 р. народження, не судиму,

засуджено за ст. 235 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 1700 грн.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 8 серпня 2005 р. вирок щодо Б. скасований, а справу закрито на підставі п. 2 ст. 6 КПК України.

Вироком першої інстанції Б. було визнано винною і засуджено за недотримання вимог щодо подальшого використання приватизованого об’єкту та інших обов’язкових умов щодо приватизації, встановлених законом та іншими нормативно-правовими актами.

Так, 26 травня 2001 р. між Михайлівською районною радою і приватним підприємцем Б. було укладено договір купівлі-продажу об’єкту комунальної власності “Банно – прального комбінату”, що по вул. Островського, 141 в сел. Михайлівка Михайлівського району Запорізької області.

Відповідно до вимог ст. 27 Закону України “Про приватизацію державного майна”, а також умов п. 5.1 вищезазначеного договору, покупець повинен був зберегти профіль будівлі, щодо надання населенню комунальних послуг, та ввести в експлуатацію лазню до 1 грудня 2001 р., а пральню до 1 квітня 2002 р.

Однак у порушення вищезазначених вимог закону та договору Б. зазначені об’єкти не ввела в експлуатацію у визначений договором строк, а в приміщенні комбінату Б. відкрито крамницю “Надія” і бар, котрий не працює.

У касаційному поданні прокурор вважає, що ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа направленню на новий апеляційний розгляд через неправильне застосування судом апеляційної інстанції кримінального закону. Зазначає, що Б. не виконала вимог закону щодо збереження профілю об’єкта при приватизації, а тому висновок апеляційного суду про відсутність в діях Б. складу злочину, передбаченого ст. 235 КК України, необґрунтований, належним чином не мотивований, що суперечить вимогам ст. 377 КПК України.

Заслухавши доповідача, думку прокурора про необхідність скасування ухвали апеляційного суду та направлення справи на новий апеляційний розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як убачається із змісту ст. 377 КПК України, серед інших вимог щодо змісту ухвали апеляційного суду, вказана стаття передбачає, що в ній повинні бути проаналізовані всі доводи апеляції і дана вичерпна відповідь на кожний із доводів.

У ч. 3 названої статті КПК застережено, що при скасуванні або зміні вироку в ухвалі повинно бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку.

Визнаючи, що в діях Б. відсутній склад інкримінованого їй злочину та скасовуючи обвинувальний вирок, апеляційний суд в своїй ухвалі не навів жодних мотивів, з яких підстав він відкидає докази обвинувачення і не вважає дії Б. злочинними, а також належним чином не мотивував своє рішення, щодо відсутності в діях засудженої складу злочину, відповідними доводами.

Враховуючи вищезазначені недоліки, допущені під час апеляційного розгляду, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, а кримінальна справа направленню на новий апеляційний розгляд, під час якого, необхідно усунути зазначені недоліки, відповідно до вимог закону перевірити і проаналізувати доводи апеляції щодо наявності чи відсутності в діях Б. складу інкримінованого їй злочину, та прийняти обґрунтоване рішення, належно мотивувавши його.

Керуючись ст. ст. 394-396 КПК України, колегія суддів,

касаційне подання прокурора, який брав участь в апеляційному розгляді справи, задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 8 серпня 2005 р. щодо Б. скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.