Використання коштів, одержаних злочинним шляхом, на власний розсуд без учинення дій, передбачених ст. 209 КК України, не утворює складу злочину, передбаченого цією статтею.

Бахмацький районний суд Чернігівської області вироком від 24 січня 2008 року засудив:

М. за:

ч.1 ст. 358 КК України до покарання у виді арешту строком на 2 місяці;

ч. 3 ст. 358 КК України до покарання у виді арешту строком на 3 місяці;

ч. 3 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки;

за ч. 2 ст. 209 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права займатися підприємницькою діяльністю строком на 2 роки з конфіскацією коштів, одержаних злочинним шляхом та з конфіскацією Ѕ частини майна, яке є власністю засудженого;

ч. 1 ст. 366 КК України до покарання у виді 2 роки обмеження волі з позбавленням права займатися підприємницькою діяльністю строком на 1 рік;

за ч. 1 ст. 222 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки 6 місяців з позбавленням права займатися підприємницькою діяльністю строком на 1 рік 6 місяців.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів М. остаточно визначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права займатися підприємницькою діяльністю строком на 2 роки з конфіскацією коштів, одержаних злочинним шляхом та з конфіскацією Ѕ частини майна, яке є власністю засудженого.

На підставі ст. 75 КК України М. звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладено обов’язки, передбачені ст. 76 КК України. Відповідно до ст. 77 КК України додаткові покарання у виді конфіскації коштів, одержаних злочинним шляхом та конфіскації Ѕ частини майна, яке є власністю засудженого, не застосовано.

Д. за:

ч. 3 ст. 358 КК України до покарання у виді арешту строком на 3 місяці;

ч. 3 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки;

за ч. 2 ст. 209 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права займатися підприємницькою діяльністю строком на 1 рік з конфіскацією коштів, одержаних злочинним шляхом та з конфіскацією Ѕ частини майна, яке є власністю засудженого.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів Д. остаточно визначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права займатися підприємницькою діяльністю строком на 1 рік з конфіскацією коштів, одержаних злочинним шляхом та з конфіскацією Ѕ частини майна, яке є власністю засудженого.

На підставі ст. 75 КК України Д. звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладено обов’язки, передбачені ст. 76 КК України. Відповідно до ст. 77 КК України додаткові покарання у виді конфіскації коштів, одержаних злочинним шляхом та конфіскації Ѕ частини майна, яке є власністю засудженого, не застосовано.

Б. за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 22 КК України до штрафу у розмірі 850 грн. з позбавленням права займатися підприємницькою діяльністю строком на 1 рік.

Цивільний позов АТ до М. та Д. про відшкодування шкоди залишено без розгляду.

Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 27 березня 2008 року вирок змінено: в частині призначення до Б. покарання за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 222 КК України застосовано ст. 69 КК України до основного покарання, щодо М. та Д. виключено застосування ст. 77 КК України до конфіскації коштів, здобутих злочинним шляхом.

У решті вирок залишено без зміни.

У касаційному порядку вирок не переглядався.

М., Д. та Б. засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.

У липні 2005 року М. за попередньою змовою з Д. продали АТ неіснуючий металевий ангар, який фактично належав СТОВ.

З метою реалізації злочинного наміру, 10 липня 2005 року М. уклав неправдивий документ – договір купівлі-продажу металевого ангару між ним та ПП в особі директора К., до якого вніс завідомо неправдиві відомості щодо належності в нього права власності на вказаний ангар. При цьому М. шляхом обману запевнив директора ПП К. у тому, що у нього дійсно є у власності вказаний ангар. 11 липня 2005 року М. разом із Д., отримавши у ПП бланки укладеного з боку приватного підприємства договору купівлі-продажу ангару, достовірно знаючи, що цей документ містить завідомо неправдиві відомості щодо належності ангару ПП, шляхом обману продали цей ангар АТ. Згідно з договором купівлі-продажу АТ у цей же день перерахувало на рахунок ПП кошти в сумі 40 000 грн., які були зняті директором ПП К. та передані М.

Для приховання незаконного походження цих коштів засуджені придбали за 18 500 грн. трактор, який розпродали по запчастинах, а коштами розпорядилися на свій розсуд.

Крім того, М., працюючи на посаді директора ТОВ, як службова особа, з метою заволодіння коштами відділення ВАТ скал завідомо неправдиві докумен6ти – довідки про середню заробітну плату на своє ім’я, Ш. та Б. На підставі недостовірної інформації щодо розміру отриманих доходів Ш. 5 січня 2007 р. та Б. 15 лютого 2007 р. уклали кредитні договори з відділенням ВАТ на суму 5 000 грн. кожен, які передали М.

У клопотанні прокурора Чернігівської області порушувалося питання про скасування судових рішень в частині засудженні М. та Д. за ч. 2 ст. 209 КК України. Прокурор зазначав, що дії засуджених щодо використання коштів АТ, отриманих шляхом шахрайства, не були спрямовані на приховання їх незаконного походження. Придбання М. та Д. трактора свідчить про те, що вони розпорядилися коштами на власний розсуд.

У поданні, підписаному п’ятьма суддями Верховного Суду України, порушувалося питання про задоволення клопотання прокурора Чернігівської області із зазначених вище підстав і скасування постановлених судових рішень щодо засуджених М. та Д. в частині їх засудження за ч. 2 ст. 209 КК України із закриттям справи на підставі п. 2 ст. 6 КПК України за відсутністю в діянні складу злочину.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, який вважав, що клопотання слід задовольнити, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи клопотання, судді Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії дійшли висновку про необхідність задоволення подання п’яти суддів і клопотання прокурора Чернігівської області з таких підстав.

З матеріалів справи убачалося, що М. та Д. підробили правовстановлюючі документи на металевий ангар, а потім використали їх, заволодівши шляхом обману коштами АТ в сумі 40 000 грн. Частину з цих коштів, а саме 18 500 грн. засуджені витратили на купівлю трактора, який у подальшому продали по частинах, а вирученими грошима вони розпорядилися на власний розсуд.

Такі злочинні дії М. судом кваліфіковано за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1, 3 ст. 358, ч. 3 ст. 190, ч. 2 ст. 209 КК України, а Д. – за ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 190, ч. 2 ст. 209 КК України.

Однак кримінально-правова оцінка судом дій засуджених М. та Д. за ч. 2 ст. 209 КК України не відповідає вимогам закону.

Відповідно до роз’яснень, що містяться у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 15 квітня 2005 року «Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом» під легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, відповідно до абзацу четвертого ст. 1, ст. 2 Закону України від 28.11.2002. р. №249-ІV «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» та диспозиції ч. 1 ст. 209 КК України належить розуміти вчинення дій, спрямованих на приховання незаконного походження коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння чи використання коштів та іншого майна з метою надання правомірного вигляду володінню, їх використанню або розпорядженню ними чи дій, спрямованих на приховання джерел їх походження, а також вчинення з такими коштами або іншим майном фінансової операції чи укладення щодо них угоди за умови усвідомлення особою того, що вони були одержані злочинним шляхом.

Метою вчинення таких дій з коштами або іншим майном є надання їх походженню легального статусу. Проте, дії М. та Д. не були спрямовані на легалізацію коштів, отриманих шахрайським способом. Будь-яких дій по легалізації цих коштів, а саме, приховання чи маскування незаконного їх походження, прав на кошти, джерела їх походження, місцезнаходження чи переміщення вони не вчинили.

Придбання ними трактора свідчить лише про те, що вони розпорядилися ними на власний розсуд, що фактично передбачено ст. 190 КК України – заволодіння чужим майном шляхом обману.

Таким чином, у діях М. та Д. відсутній склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 209 КК України, а тому, з урахуванням наведеного, Верховний Суд України ухвалив вирок Бахмацького районного суду Чернігівської області від 24 січня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 27 березня 2008 року щодо М. та Д. в частині їх засудження за ч. 2 ст. 209 КК України скасувати, а справу закрити на підставі п. 2 ст. 6 КПК України за відсутністю у їх діях цього складу злочину.

Вважати засудженими за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 190, ч. 1 ст. 222, ч. 1 ст. 366 КК України на підставі ст. 70 КК України М. на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права займатися підприємницькою діяльністю строком на 1 рік 6 місяців, із застосуванням ст. 75 КК України із звільненням від відбування основного покарання з випробуванням строком на 2 роки;

Д. – за ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 190 КК України на підставі ст. 70 КК України на 3 роки позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України із звільненням від відбування основного покарання з випробуванням строком на 1 рік.