Статтею 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 р., передбачено, що видана особа не може переслідуватися та засуджуватися ні за яке правопорушення, вчинене до її видачі, крім правопорушення, за яке вона була видана

Верховний Суд України на спільному засіданні Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії розглянув у судовому засіданні в м. Києві 26 січня 2007 р. справу за клопотанням заступника Генерального прокурора України, внесений на розгляд за поданням п’яти суддів, про перегляд у порядку виключного провадження вироку апеляційного суду Луганської області від 1 липня 2005 р. Г. визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 357; ч. 3 ст. 357; ч. 2 ст. 358; ч. 3 ст. 358; ч. 5 ст. 185; ст. 15, ч. 5 ст. 185 КК України 2001 р. і йому призначено покарання: за ч. 2 ст. 357 КК України 1 рік обмеження волі; за ч. З ст. 357 КК України 2 роки обмеження волі; за ч. 2 ст. 358 КК України 1 рік позбавлення волі; за ч. З ст. 358 КК України 1 рік обмеження волі; за ч. 5 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 69 КК України 5 років позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частини майна, яке є його власністю; за ст. 15, ч. 5 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 69 КК України 4 роки позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частини майна, яке є його власністю.

На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів остаточно Г. призначено 5 років позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частини майна, яке є його власністю.

В касаційному порядку дана справа не розглядалась.

Згідно з вироком Г. визнано винним у вчиненні злочинів за таких обставин.

22 вересня 1993 р. Г., скориставшись тим, що Д. забув у нього вдома в папку з документами, таємно викрав печатку ТОВ і паспорт на ім’я Д., які знаходились у цій папці.

Наприкінці липня 1994 р. Г. та особи, яких раніше засуджено за цей злочин, а також особа, справу щодо якої виділено в окреме провадження, за попередньою змовою групою осіб зі складу АТ, таємно викрали 2 тис. 400 кг каталізатора КР-108 вартістю 45 тис. 767 грн. 46 коп., який продали особам, справу щодо яких виділено в окреме провадження.

Для перевезення викраденого каталізатора Г. та невстановлені особи за попередньою змовою підробили довідку санітарно-епідеміологічної станції та з використанням викраденої у Д. печатки ТОВ підробили накладну, які Г. використав при перевезенні каталізатора.

14 березня 1995 р. Г. та особи, яких раніше засуджено за цей злочин, особа, справу щодо якої виділено в окреме провадження, а також особа, справу щодо якої закрито у зв’язку зі смертю, за попередньою змовою намагались таємно викрасти зі складу АТ 750 кг каталізатора КР-108 вартістю 72 тис. 47 грн. 70 коп., завантаживши його на автомобіль, але злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від їх волі, оскільки їх було затримано працівниками міліції на місці події.

У клопотанні заступника Генерального прокурора України ставиться питання про зміну вироку апеляційного суду щодо Г., виключення з вироку вказівки суду про визнання винним та засудження Г. за частинами 2, 3 ст. 357, частинами 2, 3 ст. 358 КК України, перекваліфікацію його дій з ч. 5 ст. 185 КК України на ч. 2 ст. 185 КК України, а зі ст. 15, ч. 5 ст. 185 КК України на ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України з тих мотивів, що суд при постановлені вироку щодо Г. порушив вимоги ст. 9 Конституції України, ч. 5 ст. З КК України, ст. 5 КПК України, Закону України "Про міжнародні договори України" та ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників і засудив Г. за злочини, за які його не було видано Російською Федерацією, на території якої було розшукано і затримано Г.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення заступника Генерального прокурора України, який підтримав клопотання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи клопотання, судді Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України вважають, що клопотання підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Статтею 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 р., ратифікованої Верховною Радою України згідно з Законом України від 16 січня 1998 р. № 43/98-ВР, передбачено, що видана особа не може переслідуватися та засуджуватися ні за яке правопорушення, вчинене до її видачі, крім правопорушення, за яке вона була видана.

Як убачається із матеріалів справи, у зв’язку з ухиленням Г. від суду і відсутністю його за місцем проживання постановою Луганського обласного суду від 31 березня 1997 р. обраний Г. запобіжний захід підписку про невиїзд змінено на взяття під варту і оголошено його розшук. За результатами розшуку Г. було затримано 1 липня 2004 р. у Російській Федерації.

На запит Міністерства юстиції України про видачу Г. для притягнення його до кримінальної відповідальності за пред’явленим йому обвинуваченням Генеральною прокуратурою Російської Федерації 11 лютого 2005 р. було прийнято рішення про видачу Г. для притягнення його до кримінальної відповідальності за крадіжку і замах на крадіжку за обтяжуючих обставин і залишено без задоволення вимоги про видачу Г. в частині інкримінування йому кваліфікуючих ознак розкрадання державного майна в особливо великих розмірах, оскільки на момент вчинення злочину ця кваліфікуюча ознака у ст.144 КК РСФСР (в редакції від 1 липня 1994 р.) була відсутня, а також повторності у зв’язку з тим, що цю кваліфікуючу ознаку виключено з діючого російського кримінального закону.

Крім того, відмовлено у видачі Г. для притягнення його до кримінальної відповідальності за крадіжку та підробку документів, оскільки за російським кримінальним законом минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за ці злочини, а також за крадіжку паспорта Д. і використання підробленого документа у зв’язку із тим, що санкції ч. 2 ст. 325 і ч. 3 ст. 327 Кримінального кодексу Російської Федерації не передбачають покарання у виді позбавлення волі.

Зазначені обставини залишились поза увагою апеляційного суду при розгляді справи щодо Г. і його було засуджено за крадіжку та замах на крадіжку чужого майна в особливо великих розмірах, за викрадення печатки та паспорта Д., за підроблення документів та використання завідомо підроблених документів, тобто за злочини, за які не було надано дозволу на притягнення до кримінальної відповідальності Г. з боку сторони, яка його видала, що є порушенням вимог ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників.

У зв’язку з цим з вироку необхідно виключити рішення суду про визнання винним та засудження Г. за частинами 2, 3 ст. 357, частинами 2, 3 ст. 358 КК України, а також перекваліфікувати дії Г. з ч. 5 ст. 185 на ч. 2 ст. 185 КК України, зі ст. 15, ч. 5 ст. 185 на ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України за кваліфікуючою ознакою вчинення крадіжки та замаху на крадіжку чужого майна за попередньою змовою групою осіб і призначити йому покарання відповідно до вимог ст. 65 КК України.

Крім того, відповідно до п. 12 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень КК України 2001 р. у разі призначення покарання за сукупністю злочинів, вчинених до набрання чинності цим Кодексом, застосовується ст. 42 КК України 1960 р., а суд, призначаючи Г. покарання за сукупністю злочинів, вчинених до набрання чинності КК України 2001 р., застосував ч. 1 ст. 70 цього Кодексу.

На підставі наведеного, керуючись статтями 400⁴, 400¹⁰ КПК України, Верховний Суд України

Клопотання заступника Генерального прокурора України задовольнити.

Вирок Луганського апеляційного суду від 1 липня 2005 р. щодо Г. змінити.

Виключити з мотивувальної та резолютивної частин вироку рішення суду про визнання винним та засудження Г. за частинами 2, 3 ст. 357, частинами 2, З ст. 358 КК України.

Перекваліфікувати дії Г. з ч. 5 ст. 185 КК України на ч. 2 ст. 185 КК України та призначити за цим законом 5 (п’ять) років позбавлення волі; зі ст. 15, ч. 5 ст. 185 КК України на ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України та призначити йому за цим законом 4 (чотири) роки позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 42 КК України 1960 р. шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити Г. 5 (п’ять) років позбавлення волі.

В решті вирок залишити без зміни.