У Верховному Суді України розглянуто проект Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами)”, внесений народними депутатами України А.В. Портновим, О.В. Лавриновичем, В.П. Пилипенком (реєстр. № 5010 від 23 липня 2009 року; далі — законопроект).

Законопроектом передбачається внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК) та Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС) щодо визначення підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами, за органами правосуддя цивільної юрисдикції.

Зазначений законопроект не може бути підтримано з таких підстав.

Метою запровадження адміністративного судочинства в Україні як раз і було створення спеціалізованого судового механізму розгляду скарг громадян, юридичних осіб на незаконні рішення, дії чи бездіяльність органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування (адміністративних органів), їхніх посадових чи службових осіб, у тому числі у сфері соціальних правовідносин.

Пунктом 1 частини першої статті 17 КАС до компетенції адміністративних судів віднесено розгляд і вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб із суб’єктами владних повноважень щодо оскарження їх рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Суб’єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС). Тобто відповідачем у справах адміністративної юрисдикції, як правило, є суб’єкт владних повноважень.

Саме такою властивістю (володінням публічно-владними повноваженнями) характеризується відповідач у справах стосовно призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації. У зв’язку з цим саме у порядку адміністративного судочинства має розглядатися та вирішуватися зазначена категорія спорів, оскільки тільки цей вид судового процесу, а не цивільний, розраховано за принципами доказування (порядку надання доказів) на захист прав і свобод громадян від порушень їх органами державної влади.

Відповідно до статті 11 КАС принципи диспозитивності та офіційності в адміністративному судочинстві є значно ширшими, ніж у цивільному. Суд може вийти за межі позовних вимог у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб; а також установлено право суду з власної ініціативи витребувати докази, необхідні, на його думку, для з’ясування всіх обставин у справі. Крім того, згідно зі статтею 71 КАС в адміністративному процесі запроваджено концепцію “презумпції вини” суб’єкта владних повноважень. Фізична чи юридична особа в адміністративному процесі не повинні доводити, що їх законні права та інтереси порушено. Саме суб’єкт владних повноважень зобов’язаний довести, що він діяв у межах, установлених законом, відповідно до повноважень і у спосіб, що визначені законом. Ці принципи жодним чином не можуть застосовуватися під час здійснення правосуддя у цивільних справах. У зв’язку з цим захист порушених прав фізичної особи у соціальній сфері перед суб’єктом владних повноважень може істотно ускладнитися (наприклад, через відсутність у пенсіонера відповідних документів, відомчих актів тощо).

У разі прийняття зазначеного законопроекту виникнуть проблеми й організаційного характеру, а саме значно зросте навантаження на систему цивільних судів та погіршиться стан справ із захистом ними цивільних (майнових) прав громадян. Унаслідок реалізації положень законопроекту справи, що накопичилися за роки становлення адміністративної юстиції, будуть передані до загальних судів (близько 200 тисяч справ). Логічно виникає питання: навіщо було утворювати підсистему адміністративних судів? Адже ті категорії справ, що залишаться в їх компетенції (податкові спори, спори щодо проходження публічної служби), становлять незначний відсоток від загальної кількості судових справ, що розглядаються цими судами. До формування підсистеми адміністративних судів ці категорії справ розглядалися господарськими та загальними судами.

Отже, зміна предметної підсудності справ, пов’язаних із соціальними виплатами громадян, які становлять основну кількість адміністративних справ, ставить під сумнів доцільність існування адміністративного судочинства та системи адміністративних судів в Україні.

У результаті прийняття пропозицій, що містяться у законопроекті, ще більше навантаження ляже на апеляційні загальні суди та Судову палату у цивільних справах Верховного Суду України. Необхідно відзначити, що в адміністративному судочинстві касаційні функції виконує Вищий адміністративний суд України, в якому працює суддів більше, ніж у Судовій палаті у цивільних справах Верховного Суду України.

Слід зазначити, що законодавча невизначеність щодо компетенції адміністративних судів вже призвела до виникнення проблем у здійсненні цивільного, господарського судочинства, що потягло скасування значної кількості судових рішень у зв’язку з недотриманням правових норм щодо судових юрисдикцій, формування неоднакової практики розгляду і вирішення судових справ, утрати довіри громадян до органів судової влади.

Таким чином, законопроект містить необґрунтовані пропозиції, а тому не може бути прийнятий Верховною Радою України як закон.