Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України обговорила узагальнення судової практики розгляду справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Актуальність узагальнення зумовлена передусім тим, що із прийняттям Закону України від 7 грудня 2000 р. № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» та Цивільного кодексу України правовий режим банківської таємниці суттєво змінився. Оскільки процедура розкриття банківської таємниці судами, що регулюється Цивільним процесуальним кодексом України (далі — ЦПК), є ненапрацьованою, містить спірні питання та деякі неузгодженості з іншими галузевими нормативними актами, це призводить до неоднакового тлумачення та застосування судами законодавства при розгляді справ про розкриття банківської таємниці.

Проведене узагальнення засвідчило, що окремі суди допускають порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема щодо правильного визначення підсудності спору, розгляду справи за відсутності осіб, які беруть участь у справі, та неповідомлення їх про час і місце судового засідання, порушення строків розгляду справи тощо.

Найбільш складні проблеми пов’язані із неоднаковим застосуванням судами норм глави 12 розділу IV ЦПК, що мають певні особливості на відміну як від його загальних положень, так і від загальних положень окремого провадження, а також необхідністю керуватися нормами спеціальних законів, що регулюють банківську діяльність та визначають осіб, які мають право відповідно до закону та наявних підстав і повноважень у певних межах вимагати розкриття інформації, що містить банківську таємницю.

В узагальненні висвітлено низку складних питань практики розгляду судами зазначеної категорії справ. Зокрема, роз’яснено питання щодо суб’єкта звернення до суду у зазначеній категорії справ та відмінності двох форм розкриття банківської таємниці (адміністративної і судової). Спрямовано судову практику в питаннях щодо визначення підсудності даної категорії справ, розкриття банківської таємниці щодо контрагентів особи–власника інформації; розгляду заяв лише з повідомленням заявника у закритому засіданні тощо. Звернено особливу увагу на розгляд справ за заявами органів державної податкової служби.

Важливими з точки зору дотримання державних гарантій прав та законних інтересів учасників правовідносин у сфері фінансово-кредитної діяльності є висновки щодо належного обґрунтування заявниками (переважно уповноваженими державними органами) необхідності та обставин, за яких вимагається розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, обсяги її розкриття та мету використання.

Аналіз справ засвідчив, що державні органи у багатьох випадках не надають до суду інформацію, яка дає можливість чітко визначити наявність підстав для розкриття банківської інформації, посилаючись при цьому на неможливість її розкриття. Це є причиною того, що окремі суди допускають помилки при вирішенні справ зазначеної категорії, що, в свою чергу, призводить до зловживань певних державних органів (заявників) та великої кількості випадків необґрунтованого розкриття банківської таємниці.

За результатами обговорення висновки узагальнення схвалено і прийнято рішення опублікувати витяг із узагальнення в журналі “Вісник Верховного Суду України” та направити його до апеляційних судів з метою забезпечення однакового й правильного застосування законодавства та усунення недоліків при здійсненні судочинства.