Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України розглянула узагальнення практики розгляду загальними і господарськими судами Дніпропетровської, Донецької, Київської, Львівської та Харківської областей України справ, у яких ухвалено рішення про зобов’язання банків купити на міжбанківському валютному ринку України валюту та перерахувати її за кордон на рахунки клієнтів банків, особливо тих, що є нерезидентами України.

Вивчення судової практики засвідчило, що судді не завжди враховували вимоги чинних законів України “Про оподаткування прибутку підприємств”, “Про режим іноземного інвестування”, “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”, “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”, “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, а також вимоги Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та нормативно-правових актів Національного банку України (далі — НБУ), якими регулюються питання щодо здійснення операцій з валютними коштами, й ухвалювали рішення на користь клієнтів банків, зобов’язуючи банк виконати умови договору, купити іноземну валюту і перерахувати її за кордон без надання тих документів, які банк вимагав у клієнтів для проведення операції купівлі іноземної валюти та перерахування її на рахунки за кордон, зокрема без: довідки про фактичне надходження грошових коштів в Україну, на які були куплені акції українських підприємств; без довідок про оцінку та реєстрацію цінних паперів; без засвідченої копії ввізної митної декларації, що підтверджує фактичне надходження товарів в Україну; без сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу валюти та податку на прибуток; без індивідуальної ліцензії НБУ.

Розглядаючи справи, суди не залучали до участі у справі як третіх осіб НБУ, органи Пенсійного фонду України (далі — ПФУ) та державної податкової служби України (далі — ДПС) і, ухвалюючи рішення, вирішували питання про права та обов’язки зазначених державних органів, оскільки зобов’язували банк купити іноземну валюту без надання документів, що свідчили б про законне походження коштів, на які були куплені акції підприємств України; без довідок про оцінку та реєстрацію таких акцій; без сплати збору на обов’язкове державне страхування з операцій купівлі-продажу валюти та податку на прибуток.

Правильною є практика тих судів, які визнавали, що ухвалені судами рішення про задоволення позовних вимог клієнтів банків, у тому числі нерезидентів України, про купівлю іноземної валюти та перерахування її за кордон впливають на права НБУ, ПФУ та ДПС, оскільки законами України “Про державну податкову службу в Україні”, “Про Національний банк України”, “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”, “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”, “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, указами Президента України “Про затвердження Положення про Державну податкову адміністрацію України” та “Про затвердження Положення про Пенсійний фонд України”, а також Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” на ці органи покладено обов’язок здійснювати валютний контроль імпорту та експорту капіталу, контроль за додержанням податкового законодавства, щодо сплати податку на прибуток і збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу іноземної валюти, тому НБУ, ПФУ та ДПС мають право на апеляційне (касаційне) оскарження таких рішень.

Матеріали справ, розглянутих як загальними, так і господарськими судами, свідчать, що суди, вирішуючи справи, не завжди виконували вимоги статей 10, 213, 214 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК) та статей 43, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК) щодо всебічного і повного з’ясування обставин справи та порушували вимоги чинного законодавства, якими регулюються питання стосовно здійснення операцій з валютними коштами, й ухвалювали рішення без належної перевірки заперечень банків-відповідачів та обґрунтованості вимог клієнтів банків-нерезидентів України.

Деякі суди першої та апеляційної інстанцій не враховували зазначених вище вимог законодавства та не приймали до розгляду апеляційні (касаційні) скарги (подання) НБУ, ПФУ, ДПС та прокуратури України на рішення суду першої (апеляційної) інстанції з підстав відсутності у них права на оскарження судових рішень у справах, у розгляді яких вони не брали участі, на порушення ст. 292 (ст. 324) ЦПК та ст. 107 ГПК і положення ст. 121 Конституції України щодо представництва прокуратурою України інтересів держави в суді; статей 29 та 107 ГПК і статей 45 та 292 ЦПК, якими передбачено право прокурора вступати у справу на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави, право на апеляційне, касаційне оскарження, а також оскарження за нововиявленими обставинами; статей 361 та 37 Закону України “Про прокуратуру” стосовно здійснення прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом, а також права на оскарження рішення суду прокурором у межах його компетенції незалежно від його участі в розгляді справи в суді першої інстанції, що призвело до неможливості перевірки законності ухвалених судами рішень.

За результатами обговорення схвалено висновки узагальнення і прийнято рішення направити його до апеляційних загальних та господарських судів України для вжиття заходів та усунення порушень законодавства в майбутньому і забезпечення однакового й правильного застосування законодавства, а також до відповідних рад суддів — для вирішення питання стосовно притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів, які ухвалювали й продовжують ухвалювати рішення з порушенням законодавства України.