Наявність хоча б однієї з таких підстав як: загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), що перевищує допустимий розмір для платників єдиного податку; здійснення операцій або укладання угод на суму, що перевищує допустимий розмір для підприємців – платників єдиного податку; перевищення обсягу виручки, максимально встановленого для платників єдиного податку; недотримання форми розрахунку — передбачають перереєстрацію платника єдиного податку платником ПДВ на загальних підставах. Недотримання строків такої перереєстрації тягне за собою встановлену законом відповідальність.

7 квітня 2009 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва (далі – ДПІ) справу за позовом суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи С. (далі — СПД ФО С.) до ДПІ про скасування податкового повідомлення-рішення та зобов’язання вчинити дії,

У травні 2006 р. СПД ФО С. звернувся в суд з позовом до ДПІ, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 10 травня 2006 р. № 0001431740/0 та № 0001441740, а також у триденний строк з дня набрання рішенням законної сили зняти його з обліку платників податків.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, він — позивач — мав право використовувати вексельну форму розрахунків за надані роботи та послуги, дотримувався вимог Указу Президента України від 3 липня 1998 р. № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (далі — Указ № 727/98), підстав для переходу на загальну систему оподаткування у нього не було, а тому оспорювані податкові повідомлення-рішення вважає безпідставними.

Господарський суд м. Києва постановою від 21 липня 2006 р., залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2006 р. та Вищого адміністративного суду України від 22 жовтня 2008 р., позов задовольнив.

У скарзі до Верховного Суду України ДПІ порушила питання про скасування ухвалених у цій справі рішень судів попередніх інстанцій, посилаючись на наявність підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, та питання про відмову у задоволенні позовних вимог. На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень Закону України від 3 квітня 1997 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі — Закон № 168/97-ВР) та Указу № 727/98 скаржник послався на ухвалу Верховного Суду України від 14 грудня 2004 р., в якій здійснення суб’єктом господарювання своєї діяльності, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, поставлена у залежність від обсягів виручки та реалізованої продукції.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виявила неоднакове застосування касаційним судом зазначених норм права і визнала, що скарга підлягає задоволенню, враховуючи нижченаведене.

Суди встановили, що позивач займався підприємницькою діяльністю, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування відповідно до Указу Президента України № 727/98, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 28 червня 1999 р. № 746/99, після отримання Свідоцтва про сплату єдиного податку.

Так, ним було надано послуги зі стимулювання заготівлі молока за договорами із: Державним підприємством "Аромат" від 1 липня 2005 р. № 0107/2005А; Приватним підприємством "КФ "Прометей" від 1 липня 2005 р. № 0107/2005П; Товариством з обмеженою відповідальністю "Миргородський сироробний комбінат" від 1 грудня 2005 р. № 0107/2005М. Розрахунки за ці послуги здійснювалися шляхом видачі позивачу простих векселів, емітованих замовником на користь останнього, на загальну суму 24 779 615 грн 39 коп.

6 грудня 2005 р. СПД ФО С. продав Відкритому акціонерному товариству "Український профільний банк" векселів, отримавши за них 247 796 грн 16 коп.

У ході проведеної відповідачем перевірки встановлено, що позивач, надаючи послуги та отримуючи в рахунок за це векселі, був зобов’язаний зареєструватися платником податку на додану вартість (далі — ПДВ), перейти на загальну систему обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва, а також сплачувати податки на загальних підставах, починаючи з наступного звітного податкового періоду (підпункт 2.3.1 пункту 2.3 статті 2, пункт 9.4 статті 9 Закону України № 168/97-ВР, статті 1, 2, 5 Указу № 727/98). Оскільки цього зроблено не було, йому донараховано ПДВ у розмірі 4 955 923 грн і застосовано штрафних санкцій — 2 477 961 грн 50 коп., про що прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення. Водночас рішенням № 0001441740/0 визначено зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 32 213,5 грн.

Указом № 727/98 запроваджено спрощену систему оподаткування, обліку та звітності для суб’єктів малого підприємництва, пункт перший статті 1 якого надає фізичним особам право перебувати на такій системі оподаткування за умови, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом р. перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн. Окрім зазначеного Указу положення про умови та порядок набуття права здійснення підприємницької діяльності за такою системою оподаткування містяться в Законі № 168/97-ВР.

Згідно з підпунктом 2.3.1 пункту 2.3. статті 2 цього Закону, особа підлягає обов’язковій реєстрації як платник податку (зокрема, ПДВ), коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп’ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов’язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000 грн (без урахування податку на додану вартість). А положення пункту 9.4 статті 9 вказує, якщо обсяг оподатковуваних операцій суб’єкта господарювання протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону не більше ніж у два рази, то така особа зобов’язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за звітним податковим періодом.

Якщо особа укладає одну чи більше цивільно-правових угод (договорів), відповідно до яких здійснення оподатковуваних операцій з обсягом, що перевищуватиме протягом звітного податкового періоду у два чи більше разів суму, визначену підпунктом 2.3.1 Закону, то ця особа зобов’язана зареєструватися платником ПДВ до кінця передбаченого законом періоду. Особа, котра не надсилає таку заяву у визначених випадках і строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату ПДВ на рівні зареєстрованого платника податку без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

З огляду на викладене вбачається, що позивач, уклавши угоди за якими розмір прогнозованого прибутку складав 24 779 615 грн 39 коп., повинен був зареєструватися платником податків.

Водночас підставою для перереєстрації платника єдиного податку платником податків є також обсяг його виручки від реалізації продукції (виконання робіт, послуг).

Згідно з положеннями частини 4 статті 1 Указу № 727/98 під виручкою розуміють суму, фактично отриману суб’єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Таким чином, змінюючи систему податкового обліку та звітності, слід ураховувати розмір коштів, які фактично отримані платником податків або надійшли на його рахунок.

Указом № 727/97 запроваджено обмеження щодо форми розрахунку, який має здійснюватися виключно грошовими коштами, готівкою чи безготівково. До такого висновку суд дійшов, виходячи з визначення терміну "виручка", під якою вбачають суму, а отже іншої форми розрахунку (крім грошової) у спірній ситуації бути не може.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України від 5 квітня 2001 р. № 2374-ІІІ "Про обіг векселів в Україні" прості векселі, які були передані в порядку розрахунку за надані позивачем послуги, видаються лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Водночас Указ № 727/98 не визначає використання платником єдиного податку у своїй діяльності вексельного обороту, перелік встановлених у ньому форм розрахунку є вичерпним. Тому, розраховуючись у інший, аніж це встановлено зазначеним Указом спосіб, позивач мав подати заяву про свою реєстрацію платником податків.

Надаючи оцінку обставинам у справі, що розглядається, суди залишили поза увагою те, що наявність хоча б однієї з таких підстав як: загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), що перевищує допустимий розмір для платників єдиного податку; здійснення операцій або укладання угод на суму, що перевищує допустимий розмір для підприємців – платників єдиного податку; перевищення обсягу виручки, максимально встановленого для платників єдиного податку; недотримання форми розрахунку — передбачають перереєстрацію платника єдиного податку платником ПДВ на загальних підставах. Недотримання строків такої перереєстрації тягне за собою встановлену законом відповідальність.

Оскільки суди попередніх інстанцій не з’ясували всіх обставин справи, яка розглянута з неправильним використанням норм права, ухвалені рішення підлягають скасуванню, а справа — направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі наведеного та керуючись статтями 241 – 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва задовольнити.

Постанову Господарського суду м. Києва від 21 липня 2006 р., ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2006 р., ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 жовтня 2008 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.