Згідно із ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 107 ГПК України касаційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення, що стосується їх прав і обов’язків

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12 січня 2004 р. позов суб’єкта підприємницької діяльності–фізичної особи А. (далі — А.) до відкритого акціонерного товариства “Швейна фабрика “Спецодяг” (далі — ВАТ) про визнання договору дійсним та визнання права власності задоволено.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 8 липня 2004 р. відмовлено в прийнятті касаційної скарги спільного українсько-болгарського підприємства “Удіміс” (далі — СП) на вказане рішення суду першої інстанції. Ухвала мотивована тим, що касаційна скарга не відповідає вимогам ст. 107 ГПК.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 7 лютого 2008 р. за касаційною скаргою СП порушено провадження з перегляду у касаційному порядку зазначеної ухвали Вищого господарського суду України.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскаржуваної ухвали та передачу справи на розгляд до Вищого господарського суду України. В обґрунтування скарги зроблено посилання на невідповідність вказаної ухвали положенням Конституції України та порушення судом касаційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

ВАТ і А. не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника СП, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в прийнятті касаційної скарги, Вищий господарський суд України виходив із того, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції питання щодо прав і обов’язків СП, яке не було залучено до участі в справі, не вирішувалось, а відтак підстави для прийняття касаційної скарги останнього на вказане судове рішення відсутні.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 107 ГПК касаційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення, що стосується їх прав і обов’язків.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржуваним рішенням Господарського суду Одеської області від 12 січня 2004 р. було визнано дійсним укладений між сторонами договір купівлі-продажу № 3/1 від 17 січня 2003 р. (далі — договір купівлі-продажу) та визнано за позивачем право власності на майно літньої бази відпочинку “Лада”, розташованої у смт Затока Лиманського району м. Білгород-Дністровський Одеської області, а саме: дерев’яні будиночки інв № 2, 3, 4, 6, 7, 11, 12, 1/2 будинку №13 (перший поверх), будиночок-більярдну — 1 шт., туалет — 1 шт., літній умивальник — 1 шт.

Звертаючись до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на вказане рішення суду першої інстанції, СП в обґрунтування скарги посилалося на те, що будинки вищезазначеної бази відпочинку належать йому на праві власності. Даний факт також підтверджується постановою Верховного Суду України від 31 жовтня 2006 р. у справі №30-16/326-04-8063. Крім того, постановою Одеського апеляційного господарського суду від 9 лютого 2005 р. у справі №33/47-04-7945, копія якої також наявна у матеріалах даної справи, було частково задоволено позов СП, пред’явлений до А. і ВАТ, та визнано недійним укладений між ними договір купівлі-продажу, який є предметом спору у даній справі.

За таких обставин Вищий господарський суд України завчасно вирішив питання про необґрунтованість касаційної скарги СП та дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для її прийняття.

Враховуючи викладене, оскаржену ухвалу слід скасувати як незаконну, а справу передати на розгляд до Вищого господарського суду України.

Керуючись статтями 111¹⁷—111²¹ ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційну скаргу СП задовольнила: ухвалу Вищого господарського суду України від 8 липня 2004 р. скасувала і передала справу на розгляд до Вищого господарського суду України.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.