При вирішенні спорів щодо стягнення вартості перевезень, якщо контрагентами чітко не встановлено вартість перевезень вантажу, господарським судам слід з’ясувати фактичні витрати перевізника

Верховний Суд України, розглянувши ВАТ “Ватутінське АТП-2362” на постанову Вищого господарського суду України від 20 січня 2005 р. у справі за позовом ВАТ “Ватутінське АТП-2362” до ТОВ “Багатогалузева фірма “Республіканське управління механізації шляхового будівництва”, третя особа: Служба автомобільних доріг Черкаської області “Облавтодор”, про стягнення суми,
У червні 2002 р. ВАТ “Ватутінське АТП-2362” звернулося з позовом до ТОВ “Багатогалузева фірма “Республіканське управління механізації шляхового будівництва” про стягнення заборгованості та збитків з мотивів неналежного виконання відповідачем умов договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 30 квітня 2001 р. за № 4.
Відповідач позов не визнавав, посилаючись на його безпідставність.
Рішенням господарського суду м. Києва від 9 червня 2003 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20 травня 2004 р., в позові відмовлено з мотивів його необґрунтованості.
Постановою Вищого господарського суду України від 20 січня 2005 р. вказані судові рішення залишено без змін з тих самих підстав.
Ухвалою від 10 березня 2005 р. Верховним Судом України за касаційною скаргою ВАТ “Ватутінське АТП-2362” порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 20 січня 2005 р. з мотивів її невідповідності нормам матеріального права.
Служба автомобільних доріг Черкаської області “Облавтодор” не використала наданого законом права на участь свого представника у судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи і рішення, які приймались судами в процесі її розгляду, Судова палата вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Господарський суд м. Києва дійшов безпідставного висновку про необґрунтованість вимог позивача щодо стягнення вартості перевезень, оскільки він не ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Відповідно до статті 161 ЦК зобов’язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а при відсутності таких вказівок – відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, відповідно до пункту 4.6. договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 30 квітня 2001 р. за № 4, укладеного між позивачем та відповідачем, остаточне визначення об’єму виконаних позивачем робіт відбувається в останній тиждень кожного місяця на підставі результатів геозаміру.
Додатком від 3 травня 2001 р. до договору за №4 сторонами визначено, що вартість перевезення 1 тони вантажу проводиться за коефіцієнтом 3,0.
11 червня 2001 р. ТОВ “Багатогалузева фірма “Республіканське управління механізації шляхового будівництва” направило ВАТ “Ватутінське АТП-2362” лист, в якому просило вважати недійсним коефіцієнт 3,0 збільшення вартості перевезень, який було встановлено додатком від 3 травня 2001 р.
Таким чином, не можна погодитися з висновком господарського суду першої інстанції, з яким погодився Київський апеляційний господарський суду, про правомірність застосування відповідачем коефіцієнту 3,0 при визначенні вартості перевезень.
Враховуючи, що сторонами чітко не встановлено вартість перевезень вантажу, господарським судам слід було з’ясувати фактичні витрати перевізника.
Вищий господарський суд України на вказані обставини також уваги не звернув, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
Враховуючи викладене, всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд.
При новому розгляді, слід всебічно та повно встановити всі обставини справи, зокрема, встановити фактичні витрати позивача, та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 111¹⁷ – 111²⁰ ГПК, Верховний Суд України

Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 20 січня 2005 р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 травня 2004 р. та рішення господарського суду м. Києва від 9 червня 2004 р. – скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова остаточна та оскарженню не підлягає.