Господарське товариство зобов’язане надавати учаснику (акціонеру) на його вимогу лише документи звітного характеру. Так, згідно із статтею 88 ГК України учасники господарського товариства мають право одержувати інформацію про діяльність товариства, а саме: річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариства та інформацію, що міститься в установчих документах товариства, а не будь-яку інформацію щодо господарської діяльності товариства, якщо інше не передбачено установчими документами товариства

У липні 2007 р. Д. звернулася в Господарський суд Донецької області із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Воскресенье” (далі — Товариство) про зобов’язання надати інформацію про діяльність Товариства, зокрема, документи фінансової звітності за 2002—2006 рр.; договір оренди або акт на право власності на земельну ділянку у м. Донецьку; копію технічного паспорту будівлі та проект будівництва нерухомості по у м. Донецьку; розшифровку витрат відповідача на капітальне будівництво на останню звітну дату; розшифровку нематеріальних активів Товариства на останню звітну дату; перелік основних засобів, які знаходяться на балансі Товариства станом на останню звітну дату та зобов’язання Товариства допустити до перевірки інформації та наданих документів аудиторську компанію, яка буде обрана позивачкою.

Позовні вимоги обґрунтовувались посиланням на те, що листами від 23 травня 2007 р. та від 26 червня 2007 р. позивачка як учасник Товариства звернулася до відповідача з вимогою щодо надання їй інформації про фінансову діяльність Товариства та вищезазначених документів. На час звернення з позовною заявою до господарського суду відповіді на зазначені листи Д. не отримала. Позов вмотивовано посиланням на порушення відповідачем приписів п. 3 ч. 1 ст. 88, ч. 3 ст. 90 ГК, п. “г” ч. 1 ст. 10 та ч. 2 ст. 18 Закону України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ “Про господарські товариства” (далі — Закон № 1576-ХІІ).

Відповідач проти позову заперечував посилаючись на те, що Д. особисто за одержанням інформації до нього не зверталася. Водночас, представник Д., який не має права на одержання зазначеної інформації звертався до відповідача від імені позивачки, в силу ст. 100 ЦК.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 24 вересня 2007 р. позов задоволено частково; зобов’язано відповідача надати інформацію про діяльність Товариства, документи фінансової звітності за 2002—2006 рр., договір оренди або акт на право власності на земельну ділянку у м. Донецьку, копію технічного паспорту будівлі та проект будівництва нерухомості у м. Донецьку, розшифровку витрат відповідача на капітальне будівництво на останню звітну дату, перелік основних засобів, які знаходяться на балансі відповідача станом на останню звітну дату; в решті вимог в позові відмовлено.

Рішення в частині задоволення позовних вимог вмотивовано посиланням на ст. 33 Закону України від 2 жовтня 1992 р. № 2657-ХІІ “Про інформацію” (далі — Закон № 2657-ХІІ), відповідно до якої термін вивчення запиту на предмет можливості його задоволення не повинен перевищувати десяти календарних днів. Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про відмову Товариства від надання відповідної інформації та порушення прав позивачки, передбачених ст. 10 Закону № 1576-ХІІ. Також суд послався на ч. 3 ст. 90 ГК, ст. 18 Закону № 1576-ХІІ та ст. 146 ЦК.

Водночас, відмовляючи в частині позовних вимог, суд послався на недоведеність позивачкою факту відмови Товариством у допущенні до перевірки фінансової звітності аудиторської фірми, обраної позивачкою (ст. 33 ГПК).

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 6 листопада 2007 р. зазначене рішення скасовано в частині задоволення позовних вимог; в цій частині вимог в позові відмовлено; в решті рішення залишено без змін. Постанова вмотивована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано приписи ст. 10 Закону № 1576-ХІІ, оскільки з неї вбачається, що учасник товариства має право звертатися за наданням інформації про діяльність товариства шляхом отримання для ознайомлення законодавчо визначеного вичерпного переліку документів, а саме: річного балансу, звіту товариства про діяльність, протоколів зборів.

Постановою Вищого господарського суду України від 26 лютого 2008 р. зазначену постанову суду апеляційної інстанції скасовано, а рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постанова вмотивована посиланням на ч. 1 ст. 88 ГК, відповідно до якої учасники товариства мають право одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов’язане надати йому для ознайомлення річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариства тощо. Отже, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що перелік документів, які містять інформацію про діяльність товариства не є вичерпним.

Крім цього, судом спростовані твердження відповідача про те, що адресовані Товариству звернення від імені Д. підписані неуповноваженою особою — адвокатом К., оскільки між Д. та адвокатом К. існують відносини представництва, які ґрунтуються на договорі про надання правової допомоги від 14 травня 2007 р. та нотаріально посвідченій довіреності від 14 травня 2007 р., що підтверджено матеріалами справи.

8 травня 2008 р. колегією суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою Товариства порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 26 лютого 2008 р. у справі № 12/221пн. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскарженої постанови та припинення провадження у справі з мотивів виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону у аналогічних справах, неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи постанову апеляційного господарського суду та залишаючи в силі рішення господарського суду першої інстанції про часткове задоволення позову, Вищий господарський суд України погодився з висновком цього суду про те, що зазначений у ст. 88 ГК перелік документів, які учасник товариства вправі отримати від останнього, реалізуючи своє право на одержання інформації про діяльність товариства, не є вичерпним.

Проте з таким висновком погодитись не можна.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 116 ЦК учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом одержувати інформацію про діяльність товариства.

Пунктом “г” ч. 1 ст. 10 Закону № 1576-ХІІ передбачено, що учасники товариства мають право одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов’язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів.

Водночас, господарське товариство зобов’язане надавати учаснику (акціонеру) на його вимогу лише документи звітного характеру. Так, згідно статті 88 ГК учасники господарського товариства мають право одержувати інформацію про діяльність товариства, а саме: річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариства та інформацію, що міститься в установчих документах товариства, а не будь-яку інформацію щодо господарської діяльності товариства, якщо інше не передбачено установчими документами товариства.

Статутом Товариства (зареєстрований рішенням Кіровської районної у м. Донецьку ради від 22 травня 2002 р., реєстр. № 1691-1) не визначений порядок одержання учасником інформації про діяльність Товариства та її осіб.

Разом з тим, відповідно до ст. 9 Закону № 2657-ХІІ всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.

Відтак, суди не вправі зобов’язувати товариство надати інші документи про діяльність товариства, що є незаконним втручанням у внутрішню господарську діяльність товариства.

Щодо твердження відповідача стосовно звернення до нього за наданням інформації неуповноваженої особи (представник Д.), то тут слід зазначити наступне.

Згідно приписів ст. 100 ЦК право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі.

Передача повноважень за довіреністю представникові не є передачею самого права участі у товаристві. Учасник таким чином делегує окремі повноваження представнику, залишаючись носієм особистого немайнового права участі у товаристві. Право участі є невід’ємним та невідчужуваним від особи учасника, але його реалізація за довіреністю є лише способом здійснення, а не способом передачі цього права представнику.

З огляду на викладене, постанова Вищого господарського суду України та рішення Господарського суду Донецької області підлягають скасуванню, а незаконно скасована постанова Донецького апеляційного господарського суду — підлягає залишенню в силі.

Виходячи з положень статей 6, 8 Конституції України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України не вважає за необхідне направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням ст. 125 Конституції України, статей 2, 39 Закону України від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІІІ “Про судоустрій України” щодо визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність у здійсненні правосуддя, і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законної постанови суду апеляційної інстанції. У зв’язку з цим наведений у ст. 111¹⁸ ГПК перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не є процесуальною перешкодою для прийняття Судовою палатою у господарських справах Верховного Суду України зазначеного рішення.

Керуючись статтями 111¹⁷—111²¹ ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційну скаргу Товариства задовольнила: постанову Вищого господарського суду України від 26 лютого 2008 р. у справі № 12/221пн та рішення Господарського суду Донецької області від 24 вересня 2007 р. скасувала, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 6 листопада 2007 р. залишила в силі.