Відповідно до ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників видана особа не може переслідуватися, засуджуватися ні за які правопорушення, вчинені до її видачі, крім правопорушення, за яке вона була видана.

Вироком апеляційного суду Одеської області від 1 червня 2007 року С. засуджено:

- за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 14 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

- за ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

- за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді 3 років позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів С. остаточно призначено 14 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Цим же вироком засуджено за ч. 4 ст. 187 КК України Б., Б.Т., та Б.І.В., щодо яких клопотання про перегляд у порядку виключного провадження не внесено.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 26 лютого 2008 року зазначений вирок в частині засудження Б., Б.Т., Б.І.В. за ч. 4 ст. 187 КК України, а С. за ч. 4 ст. 187, п. 6, ч. 2 ст. 115 КК України скасовано, а справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд.

Згідно з вироком в частині обвинувачення С. за ч. 1 ст. 263 КК України його визнано винним у тому, що він разом із невстановленою особою у невстановлених осіб навесні 2001 року незаконно придбав вогнепальну зброю, бойові припаси, вибухові речовини і пристрої (пістолет, набої до нарізної вогнепальної зброї різного калібру, гранати, запали до них, електродетонатори, вибухівку), які незаконно зберігав до 25 січня 2003 року, тобто до виявлення їх працівниками міліції.

У клопотанні виконуючого обов’язки прокурора Одеської області, внесеному на розгляд за поданням п’яти суддів Верховного Суду України, ставилося питання про скасування вироку апеляційного суду Одеської області від 1 червня 2007 року та ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 26 лютого 2008 року в частині засудження С. за ч. 1 ст. 263 КК України і направлення справи на нове розслідування з тих мотивів, що С. затримано на території Російської Федерації і видано Україні для притягнення до кримінальної відповідальності за розбій та умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, а питання про притягнення С. до кримінальної відповідальності за незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами та вибуховими речовинами компетентними органами України не порушувалося, а тому С. засуджено за цей злочин з порушенням національного та міжнародного законодавства.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, який підтримав клопотання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи клопотання, судді Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України дійшли висновку, що клопотання підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України від 29 червня 2004 року «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 14 Європейської Конвенції «Про видачу правопорушників» 1957 року, ратифікованої Законом України № 43/98 ВР від 16 січня 2001 року, видана особа не може переслідуватися та засуджуватися ні за яке інше правопорушення, вчинене до її видачі, крім правопорушення, за яке вона була видана.

Така ж вимога міститься і у ч. 1 ст. 66 Конвенції «Про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, та кримінальних справах» від 22 січня 1993 року, ратифікованої Законом України № 240/94-ВР від 10 листопада 1994 року, згідно з якою без згоди запитуваної сторони видану особу не можна притягнути до кримінальної відповідальності або піддати покаранню за вчинений до її видачі злочин, за який її не було видано.

Як убачалося із матеріалів справи, С. ухилявся від слідства, його місце перебування слідчому не було відоме, у зв’язку з чим було оголошено його розшук. За результатами розшуку С. було затримано на території Російської Федерації.

Згідно з листом Генеральної прокуратури Російської Федерації від 7 квітня 2004 року на запит Генеральної прокуратури України про видачу С. його видано для притягнення до кримінальної відповідальності за розбій та умисне вбивство при обтяжуючих обставинах.

Дані про видачу С. для притягнення до кримінальної відповідальності за незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами та вибуховими речовинами, вчинене до його видачі, у справі відсутні.

Тому С. за ч. 1 ст. 263 КК України засуджено незаконно, всупереч вимогам зазначених вище міжнародних договорів, що залишилося поза увагою касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, Верховний Суд України ухвалив вирок апеляційного суду Одеської області від 1 червня 2007 року та ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України щодо С. в частині засудження його за ч. 1 ст. 263 КК України – скасувати, а справу направити на нове розслідування.