Спеціальним законом, яким урегульовано питання відшкодування працівникові (застрахованій особі) за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України моральної шкоди в разі нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання, які призвели до втрати працівником працездатності, є Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”.

Однак Законом України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” дію абз. 4 ст. 1, підп. ”е” п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28 та ч. 3 ст. 34 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим особам і членам їх сімей на 2007 рік зупинено.

Оскільки відділення Фонду на час виникнення спірних правовідносин у зв’язку зі зміною спеціального закону не має відповідати за завдану моральну шкоду, то в разі отримання працівником виробничої травми чи професійного захворювання в цей період він набуває права на відшкодування моральної шкоди на загальних підставах, установлених законом.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частиною 1 ст. 237-1 КзпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться в разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” роз’яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров’я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом К.В. до казенного підприємства «Кіровгеологія» (далі — КП), третя особа — відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кіровограді (далі — відділення Фонду), про відшкодування моральної шкоди за скаргою К.В. про перегляд у зв’язку з винятковими обставинами рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 18 червня 2008 р. та ухвали судді Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 8 серпня 2008 р., встановила наступне.

У грудні 2007 р. К.В. звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що тривалий час працював на КП. Під час виконання трудових обов’язків постійно знаходився в умовах впливу шкідливих факторів, що призвело до погіршення стану його здоров’я та частих захворювань.

26 вересня 2007 р. висновком медико-соціальної експертної комісії (далі — МСЕК) позивачу встановлено третю групу інвалідності з втратою 50 % професійної працездатності. Вважав, що у зв’язку з ушкодженням здоров’я, відповідач повинен відшкодувати спричинену йому моральну шкоду в розмірі 100 тис. грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 12 березня 2008 р. позов К.В. задоволено частково. Стягнуто на його користь з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди 15 тис. грн.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 18 червня 2008 р. рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 12 березня 2008 р. скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою судді Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 8 серпня 2008 р. К.В. у відкритті касаційного провадження відмовлено.

У поданій скарзі К.В. просить переглянути у зв’язку з винятковими обставинами рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 18 червня 2008 р. та ухвалу судді Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 8 серпня 2008 р., посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одного й того самого положення закону.

Для порівняння неоднакового застосування норм матеріального права заявник надав копії ухвал колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 26 листопада 2008 р. та від 5 листопада 2008 р. у справах за позовом Г.В. до держаного підприємства “Східний гірничо-збагачувальний комбінат” (далі — ДП) про відшкодування моральної шкоди, за позовом К.Г. до відкритого акціонерного товариства “Авіокомпанія “Аеролюкс” і відділення Фонду про відшкодування моральної шкоди та за позовом Ч.Г. до ДП і відділення Фонду про відшкодування моральної шкоди.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що скарга у зв’язку з винятковими обставинами підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, виходив із того, що судом до спірних правовідносин помилково були застосовані положення ч. 2 ст. 153 та ст. 237-1 КЗпП, оскільки спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Законом України від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” (далі — Закон № 1105-XIV), дію норм якого, що передбачали відшкодування моральної шкоди застрахованим особам і членам їх сімей, зупинено на 2007 р. Законом України від 19 грудня 2006 р. № 489-V “Про Державний бюджет України на 2007 рік” (далі — Закон № 489-V), а тому правові підстави для відшкодування завданої працівникові (застрахованій особі) моральної шкоди за рахунок роботодавця відсутні.

Проте з такими висновками судів апеляційної та касаційної інстанцій погодитися не можна з таких підстав.

При вирішенні справи судом першої інстанції встановлено, що К.В. протягом 12 років 11 місяців перебував у трудових відносинах із геологорозвідувальною експедицією № 37 КП, де працював на посаді машиніста бурової установки та отримав професійне захворювання. Висновком МСЕК від 26 вересня 2007 р. йому встановлено третю групу інвалідності з втратою 50 % професійної працездатності.

Спеціальним законом, яким урегульовано питання відшкодування працівникові (застрахованій особі) за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України моральної шкоди в разі нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання, які призвели до втрати працівником працездатності, є Закон № 1105-XIV.

Однак Законом № 489-V дію абз. 4 ст. 1, підп. ”е” п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28 та ч. 3 ст. 34 Закону № 1105-XIV в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим особам і членам їх сімей на 2007 рік зупинено.

Оскільки відділення Фонду на час виникнення спірних правовідносин у зв’язку зі зміною спеціального закону не має відповідати за завдану моральну шкоду, то в разі отримання працівником виробничої травми чи професійного захворювання в цей період він набуває права на відшкодування моральної шкоди на загальних підставах, установлених законом.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частиною 1 ст. 237-1 КзпП передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться в разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” роз’яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров’я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Однак, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, на зазначені положення закону уваги не звернув і помилково дійшов висновку про те, що вимоги ч. 2 ст. 153 та ч. 1 ст. 237-1 КзпП на спірні правовідносини не поширюються.

Оскільки суд першої інстанції повно й всебічно встановив обставини справи та з урахуванням ступеня моральних страждань, які зазнав позивач, а також виходячи з принципу розумності та справедливості правильно дійшов висновку про задоволення позовних вимоги К.В. і стягнення на його користь 15 тис. грн. у рахунок відшкодування завданої йому моральної шкоди.

Керуючись статтями 358, 359 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України скаргу задовольнила: рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 18 червня 2008 р. та ухвалу судді Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 8 серпня 2008 р. скасувала і залишила без змін рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 12 березня 2008 р.