Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У ст. 237-1 КЗпП України зазначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При відшкодуванні моральної шкоди необхідно встановлювати винні дії відповідача.

Якщо під час розгляду справи про стягнення коштів, передбачених законом, судом буде встановлено, що такі виплати працедавцем не здійснювались через неналежне бюджетне фінансування, то підстав для задоволення вимог по відшкодуванню моральної шкоди немає

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом К. до Крюківського районного відділу освіти м. Кременчука (далі — Відділ освіти), Крюківського райвиконкому м. Кременчука (далі — Райвиконком), Міністерства фінансів України (далі — Міністерство фінансів) про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди , установила наступне.

У листопаді 2001 р. К. звернулась із позовом до Відділу освіти, Райвиконкому, Міністерства фінансів про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди посилаючись на те, що вона працює вчителем російської мови та літератури в середній школі м. Кременчука і має 29 років педагогічного стажу, однак передбачені ст. 57 Закону України від 23 травня 1991 р. № 1060-ХІІ “Про освіту” (далі — Закон) виплати вона не отримала. Просить стягнути з відповідачів на її користь щомісячну надбавку за вислугу років з 1 січня 1997 р. в розмірі 2 тис. 827 грн, компенсацію за несвоєчасну виплату надбавок і заробітної плати — 1 тис. 124 грн, допомогу на оздоровлення в розмірі місячного посадового окладу при наданні відпустки за 1998—2000 рр. в сумі 608 грн, щорічну грошову винагороду за сумлінну роботу та зразкове виконання службових обов’язків з 1 січня 1998 р. в сумі 688 грн, індексацію сум заробітної плати з урахуванням інфляції в сумі 713 грн, витрати по оплаті вимог адвоката — 40 грн та 5 тис. грн моральної шкоди.

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 18 листопада 2002 р. позов задоволено частково. Стягнуто з Відділу освіти на користь К. щомісячну надбавку за вислугу років за період з 1 січня 1997 р. по 28 лютого 2001 р. в розмірі 2 тис. 827 грн, компенсацію за несвоєчасну виплату надбавок і заробітної плати — 1 тис. 124 грн, щорічну грошову винагороду за сумлінну роботу та зразкове виконання службових обов’язків з січня 1998 р. — 688 грн, допомогу на оздоровлення в розмірі місячного посадового окладу при наданні відпустки за 1998—2000 рр. — 608 грн, індексацію сум заробітної плати з урахуванням рівня інфляції — 713 грн, витрати по оплаті вимог адвоката — 40 грн та 1 тис. грн моральної шкоди, а також на користь держави державне мито — 68 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 2 березня 2004 р. рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 18 листопада 2002 р. змінено частково. Стягнуто з Відділу освіти на користь К. щомісячну надбавку за вислугу років з 1 січня 1997 р. по 1 грудня 2001 р. в розмірі 2 тис. 543 грн, компенсацію за несвоєчасну виплату надбавок і заробітної плати — 1 тис. 194 грн, допомогу на оздоровлення в розмірі місячного посадового окладу при наданні відпустки за з 1 січня 1998 по 31 грудня 2001 р. — 688 грн, індексацію сум заробітної плати з урахуванням рівня інфляції — 659 грн. У задоволенні вимог про відшкодування щорічної грошової винагороди за сумлінну роботу та зразкове виконання службових обов’язків в сумі 688 грн відмовлено. Стягнуто з Відділу освіти на користь К. 62 грн за проведення судово-бухгалтерської експертизи та зменшено розмір державного мита до 50 грн. В решті рішення Крюківського районного суду м. Кременчука залишено без змін.

У касаційній скарзі Відділ освіти просить скасувати ухвалені рішення посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з вимогами ч. 7 ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Постановляючи рішення про задоволення позову, суди першої та апеляційної інстанції правильно встановили, що позивачка, працюючи вчителем російської мови та літератури в середній школі, має право на виплати, передбачені ст. 57 Закону, і всупереч зазначеним положенням надбавки за вислугу років та допомога на оздоровлення при наданні щорічної відпустки К. не виплачувалися.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або вирішені ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно зі ст. 337 ЦПК суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої та апеляційної інстанції досліджено обставини справи повно, зібраним доказам дана оцінка.

Проте, не можна погодитись із рішенням суду першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 1 тис. грн.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У ст. 237-1 КЗпП зазначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При відшкодуванні моральної шкоди необхідно встановлювати винні дії відповідача.

Судом встановлено, що бюджетне фінансування було відсутнє і тому працедавець не мав можливості виплачувати кошти.

За таких обставин вважати обґрунтованими висновки щодо задоволення вимог по відшкодуванню моральної шкоди немає підстав.

Згідно з вимогами ст. 341 ЦПК суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав скасуванню.

Враховуючи викладене, рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 18 листопада 2002 р. та ухвала Апеляційного суду Полтавської області від 2 березня 2004 р. в частині задоволення позову про відшкодування моральної шкоди підлягають скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні таких вимог.

В решті ухвала апеляційного суду, підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 336, 341, 344, 346 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила касаційну скаргу Відділу освіти задовольнити частково.

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 18 листопада 2002 р. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 2 березня 2004 р. в частині задоволення позову про відшкодування моральної шкоди в сумі 1 тис. — скасувати, відмовивши К. у задоволенні цих вимог.

В решті ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 2 березня 2004 р. залишити без змін.

Рішення оскарженню не підлягає.