Верховний Суд України

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Згідно зі статтею 23 Закону України від 12 липня 2001 р. № 2664-ІІІ “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України працює за колегіальним принципом і відповідно приписи про усунення виявлених порушень вимог законодавства про страхову діяльність особами, які здійснюють останню, видає колегіально.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 лютого 2009 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши за винятковими обставинами у відкритому судовому засіданні за скаргою Закритого акціонерного товариства “Страхова компанія “Каско” (далі – ЗАТ) справу за його позовом до Комісії про визнання протиправним і скасування припису,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2006 р. ЗАТ звернулося до суду з позовом про визнання протиправним і скасування припису Комісії від 10 лютого 2006 р. № СК-08/06-30. Позивач послався на те, що згідно зі статтею 31 Закону України від 7 березня 1996 р. № 85/96-ВР “Про страхування” (далі – Закон № 85/96-ВР) страховики зобов’язані формувати і вести облік резерву незароблених премій, включаючи до нього частки від сум надходжень страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), що відповідають тільки тим страховим ризикам, які не минули на звітну дату, та висловив думку, що інше трактування зазначеного положення Закону, викладене відповідачем в оспорюваному приписі, порушує його, позивача, права.

Господарський суд м. Києва постановою від 10 листопада 2006 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2006 р., позовні вимоги задовольнив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 24 квітня 2008 р. ухвалені у справі судові рішення скасував і в задоволені позову відмовив. Згідно з викладеним у постанові тлумаченням статті 31 Закону № 85/96-ВР з моменту надходження страхових платежів на рахунок страховика вони стають його власністю і тому він зобов’язаний відповідно до закону формувати величину резерву незароблених премій залежно від загальної суми надходжень страхових платежів (страхових премій, страхових внесків); при цьому зазначений резерв не може бути меншим 80 відсотків останньої.

У скарзі ЗАТ порушило питання про перегляд за винятковими обставинами і скасування постанови суду касаційної інстанції через неоднакове застосування ним однієї й тієї самої норми права.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про часткове задоволення скарги.

Частиною 8 статті 31 Закону № 85/96-ВР передбачено, що страховики зобов’язані формувати і вести облік резервів незароблених премій (резерви премій), які включають частки від сум надходжень страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), що відповідають страховим ризикам, які не минули на звітну дату. Згідно з частиною 9 тієї самої статті величина резервів незароблених премій на будь-яку звітну дату встановлюється залежно від часток надходжень сум страхових платежів (страхових премій, страхових внесків), які не можуть бути меншими 80 відсотків загальної суми надходжень таких платежів, з відповідних видів страхування у кожному місяці з попередніх дев’яти місяців (розрахунковий період).

Як убачається з матеріалів справи, предметом розгляду в судах попередніх інстанцій була протиправність припису про усунення допущених ЗАТ порушень наведених вище вимог Закону № 85/96-ВР. Оспорюваний припис був підписаний директором Департаменту страхового нагляду Комісії одноособово.

Згідно з частиною 1 статті 21 Закону України від 12 липня 2001 р. № 2664-ІІІ “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” (далі – Закон № 2664-ІІІ) таке регулювання здійснюється, зокрема, спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у відповідній сфері.

У пункті 4 частини 1 статті 20 цього Закону встановлено, що державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється, зокрема, шляхом застосування уповноваженими державними органами заходів впливу.

Законом № 85/96-ВР (пункт 3 статті 37) спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю надано право видавати приписи страховикам про усунення виявлених порушень вимог законодавства про страхову діяльність, а в разі їх невиконання зупиняти чи обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень або приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків).

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого Указом Президента України від 4 квітня 2003 р. № 292/2003, Комісія є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством.

Статтею 23 Закону № 2664-ІІІ передбачено, що Комісія працює за колегіальним принципом (частина 1), складається з Голови, його заступників і не менше ніж трьох її членів – директорів департаментів (частина 5), а основною формою її роботи є засідання, які збираються за потребою, але не рідше одного разу на місяць (частина 9).

З огляду на вищенаведене Комісія є колегіальним органом і приписи про усунення виявлених порушень вимог законодавства про страхову діяльність особами, які здійснюють останню, має видавати колегіально. Ухвалюючи рішення у справі, що розглядається, суди не придали правового значення тому факту, що відповідно до статті 24 Закону № 2664-ІІІ директор Департаменту страхового нагляду Комісії не наділений повноваженням одноособового видання приписів.

Наведена обставина є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та відповідно до пункту 1 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалення постанови про задоволення позову про визнання протиправним оспорюваного припису.

На підставі наведеного та керуючись статтями 162, 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Скаргу Закритого акціонерного товариства “Страхова компанія “Каско” задовольнити частково.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 24 квітня 2008 р., ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2006 р. та постанову Господарського суду м. Києва від 10 листопада 2006 р. скасувати.

Позов Закритого акціонерного товариства “Страхова компанія “Каско” задовольнити. Припис Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 10 лютого 2006 р. № СК-08/06-30 визнати протиправним.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.