У Верховному Суді 9 грудня 2003 р. відбулося засідання Ради суддів України. Згідно з порядком денним вищий колегіальний орган суддівського самоврядування розглядав чотири питання.

Першим і значущим не лише для судочинства, а й для українського суспільства було : “Про невідкладні заходи щодо забезпечення незалежного та неупередженого судочинства в державі”. Йшлося про те, що за текстами практично всіх проектів змін до Конституції України судова гілка влади нашої держави “не є рівною із законодавчою та виконавчою”. На цьому наголошували всі судді, які виступали щодо цього питання. Небезпека полягає в тому, що, по-перше, пропонується скасувати положення ч. 4 ст. 126 Основного Закону України: “Судді обіймають посади безстроково”. Спільною думкою членів вищого органу суддівського самоврядування було: “Безсторокове обрання суддів є поки єдиним чинником незалежності й неупередженості судді”. Адже якщо суддя призначатиметься і звільнятиметься з посади на інших засадах, є небезпека, що він просто потрапить у залежність від вищих чиновників виконавчої влади. Відтак судові рішення залежатимуть від волі та вказівок владних органів й окремих чиновників. Отож погіршиться ситуація, що, за словами членів Ради суддів, вже сьогодні є реалією в Україні: “Людина не може захистити свої права”.

Було зазначено: ”Безстрокове обрання – елемент незалежності, а не якась пільга. Якщо звужуються права судді, то звужуються й права громадянина. Це суперечить статтям 3, 6 і 157 Конституції України”.

На жаль, як стверджували судді, де-факто такий стан речей в нашій країни існував задовго до того, як його запропонували закріпити де-юре. Зокрема, голова Апеляційного суду Київської області Юрій Аркадійович Нечипоренко констатував: “Те що судова гілка влади, як показав час, є нижчою від виконавчої й законодавчою, не відповідає інтересам держави та суспільства. Сьогодні ми бачимо, що багато суддів бояться приймати рішення. Справді, від суддів, які приймають незаконні рішення, слід позбавлятися. Однак, аби суддя не боявся, що на нього будуть гоніння, необхідно, зокрема, зберегти конституційно визначеним термін безстрокового обрання його на цю посаду ”.

Голова Військового апеляційного суду Військово-Морських Сил України Василь Іванович Стець конкретизував: “Якщо рішення суддів задовольняють органи влади та посадових осіб, то вони схвалюють їх, а якщо ні – то їм хочеться покерувати. Проте з часу прийняття Закону України “Про статус судді” прорізався голос і в суддів. У Військовому апеляційному суді Військово-Морських Сил України вони не оглядаються на Міноборони. Зокрема, ухвалюються рішення, якими дії керівників відомства визнаються такими, що не відповідають чинному законодавству”, у зв’язку з чим людей поновлюють на посадах”.

Водночас зазначалося й таке: “Багато суддів не витримують всіх сучасних вад життя й підігрують беззаконню. Інколи ми просто не розуміємо, куди йдемо”.

По суті, положення ст. 6 Конституції України: “Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову”, – було обгрунтоване більш як за півтора століття до прийняття Основного Закону нашої держави. Шарль Луї Монтеск’є, розробивши теорію поділу влади на три зазначені гілки, дійшов висновку, що лише при дотриманні цієї системи противаг “можливий такий державний лад, за якого нікого не змушуватимуть робити те, до чого його не зобов’язує закон.” З тих пір у світі й існує фактичний розподіл держав на демократичні й абсолютні монархії чи тоталітарні.

Члени Ради суддів України дійшли спільної думки, що в разі скасування безстрокового обрання суддів й інших чинників, які призводять до нівелювання рівності трьох гілок влади, необхідно повідомити про це Раду Європи, звернутися до Венеціанської Комісії та інших незалежних органів. Запропоновані зміни до Конституції України суперечать положенням Європейській хартії про статус судді та іншим міжнародно-правовим документам.

Рада Суддів України констатувала, що зазначену проблему, пов’язану з позбавленням суддів незалежності та впливом на їх неупередженість, на жаль, не розуміють ні в політичних колах, ні в засобах масової інформації.

Другим фактором, що безпосередньо стосується означеної проблеми нівелювання незалежності суддів, а також прав їх органів самоврядування, є запропоновані зміни про призначення й обрання суддів Конституційного Суду України. На виконання положень Конституції України з 1996 року шістьох суддів Конституційного Суду призначав Президент України, шістьох – обирала Верховна Рада України, шістьох – з’їзд суддів України. Тепер запропоновано інший “розклад”: дев’ятьох призначає Президент, дев’ятьох обирає парламент. Таким чином вищий орган суддівського самоврядування взагалі усувається від цього процесу.