З огляду на загальні засади пріоритету законів над підзаконними нормативними актами при визначенні розміру державної пенсії, передбаченої Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, необхідно керуватися ст. 54 цього Закону, а не постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 р. № 1 “Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету”, що була чинною на час призначення позивачеві цієї пенсії

24 лютого 2009 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши у порядку письмового провадження за скаргою Яковця М. М. справу за його позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Краматорську Донецької області (далі – Управління ПФУ) про перерахунок пенсії, встановила:

У березні 2007 р. Яковець М.М. звернувся до суду з позовом до Управління ПФУ про перерахунок раніше призначеної державної пенсії, виплату якої передбачено ст. 54 Закону України від 28 лютого 1991 р. № 796-ХІІ “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі – Закон № 796-ХІІ). Позивач зазначав, що він отримує цю пенсію як інвалід ІІІ групи внаслідок захворювання, пов’язаного з участю в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Посилаючись на те, що розмір призначеної та виплачуваної йому пенсії є меншим, ніж установлено Законом № 796-ХІІ, і на відмову Управління ПФУ привести його у відповідність із цим Законом, Яковець М.М. просив суд визнати дії відповідача неправомірними та зобов’язати його усунути зазначене порушення, провівши відповідний перерахунок.

Краматорський міський суд Донецької області постановою від 15 червня 2007 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2007 р., позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 24 квітня 2008 р. рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував, у задоволенні позову відмовив.

У скарзі про перегляд за винятковими обставинами постанови касаційного суду Яковець М.М. порушив питання про скасування зазначеної постанови з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС, і залишення в силі рішень судів першої та апеляційної інстанцій. На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст. 54 Закону № 796-ХІІ позивач послався на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 грудня 2007 р. у справі за аналогічним позовом Янсонса Ю.Г. до управління Пенсійного фонду України в м. Первомайську Луганської області, якою рішення суду апеляційної інстанції про задоволення позову було залишено без змін.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виявила неоднакове застосування судом касаційної інстанції зазначеної норми права і визнала, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 49 Закону № 796-ХІІ передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до ч. 4 ст. 54 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в якій наведено підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1, в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів ІІІ групи, щодо яких установлено зв’язок із Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими 6 мінімальних пенсій за віком.

Таким чином, вихідним критерієм розрахунку державної пенсії виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно зі ст. 28 Закону України від 9 липня 2003 р. № 1058-ІV “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (далі – Закон № 1058-ІV) встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Як установлено судами попередніх інстанцій, Яковець М.М. є інвалідом ІІІ групи, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесений до категорії 1 осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, одержує пенсію по інвалідності на підставі ст. 54 Закону № 796-ХІІ.

Розрахунок цієї пенсії позивачу Управління ПФУ провело виходячи з розміру 19 грн 91 коп., установленого чинною на той час постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 р. № 1 “Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету” (далі – постанова КМУ № 1).

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що при розрахунку державної пенсії, передбаченої ст. 54 Закону № 796-ХІІ, застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, котрі втратили працездатність, який установлений у законі про Державний бюджет України на відповідний рік і береться за основу при визначенні мінімального розміру пенсії за віком.

Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та відмовляючи в задоволенні позову, вважав, що обчислювати пенсію слід виходячи з розміру 19 грн 91 коп., установленого постановою КМУ № 1. При цьому суд касаційної інстанції послався на статтю 54 Закону № 796-ХІІ, згідно з якою порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, пов’язаного із Чорнобильською катастрофою, визначається Кабінетом Міністрів України. Суд також зазначив, що застосування щодо спірних правовідносин ст. 28 Закону № 1058-ІV суперечить вимогам її ч. 3, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, установлений абз. 1 ч. 1 тієї самої статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно із цим Законом.

Наведені висновки касаційного суду не можна визнати обґрунтованими, а його постанову – законною з огляду на нижченаведене.

Порядок обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи затверджено чинною постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 1997 р. № 523, положення якої стосовно критеріїв обчислення розмірів пенсій відповідають змісту ст. 54 Закону № 796-ХІІ. А в п. 2 постанови КМУ № 1 розмір суми, з якої проводиться розрахунок пенсій, установлено всупереч положенням зазначеної статті Закону, причому ця сума не відповідає розмірам мінімальної пенсії за віком.

При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанцій з огляду на загальні засади пріоритету законів над підзаконними актами обґрунтовано визнали, що при розрахунку державної пенсії, передбаченої ст. 54 Закону № 796-ХІІ, застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, котрі втратили працездатність, установлений у законі про Державний бюджет України на відповідний рік, з урахуванням якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Положення ч. 3 ст. 28 Закону № 1058-IV, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, не є перешкодою для застосування мінімальної пенсії за віком для розрахунку інших пов’язаних із нею пенсій чи доплат, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого ч. 1 цієї статті.

Таким чином, Вищий адміністративний суд України помилково скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

На підставі наведеного та керуючись статтями 241–243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Яковця М.М. задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 24 квітня 2008 р. скасувати, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2007 р. та постанову Краматорського міського суду Донецької області від 15 червня 2007 р. залишити в силі.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.