Спір, предмет якого становить передбачене договором право оренди земельної ділянки, не пов’язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає розгляд справи у порядку адміністративного судочинства

21 жовтня 2008 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Генеральної прокуратури України справу за позовом Сімферопольського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України в особі Головного управління Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим до Лівадійської селищної ради Автономної Республіки Крим (далі — Селищна рада) і товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Промкерам” (далі — Компанія “Промкерам”), треті особи: Ялтинське міське управління земельних ресурсів, закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”, дочірнє підприємство “Санаторій “Лівадія” закритого акціонерного товариства “Укрпрофоздоровниця”, Адміністрація парківпам’ятників садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення “Лівадійський”, “Масандрівський”, “Місхорський”, Державна служба заповідної справи Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Республіканський комітет екології та природних ресурсів Автономної Республіки Крим, про визнання недійсними рішення Селищної ради і договору оренди землі, встановила:

У січні 2004 р. прокурор звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсними: рішення 7-ї сесії 24-го скликання Селищної ради від 29 жовтня 2002 р. № 44 про передачу в оренду Компанії “Промкерам” земельної ділянки за адресою: смт Лівадія, Лівадійський парк, пров. Батуріна, 12-а з рекреаційною метою; договору оренди земельної ділянки, укладеного 13 травня 2003 р. між Селищною радою і Компанією “Промкерам”.

Господарський суд Автономної Республіки Крим рішенням від 2 вересня 2004 р. в задоволенні позову відмовив.

Постановою від 20 жовтня 2005 р. Севастопольський апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 жовтня 2006 р. постанову суду апеляційної інстанції скасував, рішення суду першої інстанції залишив у силі.

У скарзі про перегляд ухвали касаційного суду за винятковими обставинами Генеральна прокуратура України просить скасувати цю ухвалу і залишити в силі постанову суду апеляційної інстанції. На обґрунтування скарги зроблено посилання на неоднакове порівняно з іншими аналогічними справами застосування судом касаційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що Вищий адміністративний суд України виніс ухвалу з порушенням норм процесуального права, а тому вона підлягає скасуванню.

Постановляючи рішення, суд касаційної інстанції виходив з того, що вирішуваний спір є справою адміністративної юрисдикції.

Такий висновок не можна визнати обґрунтованим.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС до компетенції адміністративних судів віднесено спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

У п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС справу адміністративної юрисдикції визначено як переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Предмет спору у справі, що розглядається, становить передбачене договором право оренди земельної ділянки. Цей спір не пов’язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає розгляд справи у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 КАС Вищий адміністративний суд України є судом касаційної інстанції в адміністративних справах.

Оскаржувана ухвала винесена Вищим адміністративним судом України внаслідок неправильного застосування норм процесуального закону — з порушенням адміністративної юрисдикції, а отже, підлягає скасуванню.

Як передбачено п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС, суд закриває провадження у справі, якщо вона не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Справа належить до компетенції господарських судів і має бути направлена на касаційний розгляд до Вищого господарського суду України, оскільки розглянута господарським апеляційним судом після набрання чинності КАС за правилами ГПК.

Керуючись статтями 157, 241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Генеральної прокуратури України задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17 жовтня 2006 р. скасувати, касаційне провадження в адміністративній справі закрити, справу направити на касаційний розгляд до Вищого господарського суду України.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.