Відповідно до частини 4 статті 3 та частини 2 статті 7 Закону України “Про іпотеку” іпотекою забезпечуються виключно реально існуючі зобов’язання та вимоги, які можуть виникнути в майбутньому на підставі договорів, чинних на момент укладення іпотечного договору.

Не суперечить вказаним вимогам закону іпотечний договір, за умовами якого забезпечуються вимоги банку за генеральним договором про здійснення кредитування та проведення інших активних банківських операцій, яким визначено загальні принципи та порядок проведення банківських операцій щодо позичальника, ліміт та строк здійснення кредитування та проведення інших активних банківських операцій, максимальний розмір процентів за користування кредитними коштами та передбачено укладання в межах цього генерального договору конкретних договорів з визначенням умов кожної з операцій, з урахуванням того, що сторонами на виконання умов генерального договору були укладені конкретні кредитні договори, які є невід’ємною частиною вказаного генерального договору

У вересні 2009 року ТОВ ôХмельницьк-Петролö звернулося до господарського суду із позовом до ТОВ ôУкрпромбанкö, треті особи – ТОВ ôЗахідстандарт-Проектö, НБУ, ПАТ “Родовід банк”, про визнання недійсним з моменту укладання іпотечного договору № 199/Zin-07-6 від 27 вересня 2007 року та усунення перешкод у здійсненні права власності.

Рішенням господарського суду м. Києва від 14 грудня 2009 року позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 4 березня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про відмову в позові.

Вищий господарський суд України погодився з висновком апеляційного суду та постановою від 23 липня 2010 року залишив постанову Київського апеляційного суду від 4 березня 2010 року без змін.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 23 липня 2010 року з підстав, передбачених ст. 111-16 ГПК України, ТОВ ôХмельницьк-Петролö, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень ст. 3, ч. 2 ст. 7 та ст. 18 Закону України про ôПро іпотекуö, просило скасувати цю постанову, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

До поданої заяви заявник долучив копії постанов Вищого господарського суду України від 11 травня 2010 року у аналогічних спорах у справах № 37/679, № 37/680, № 51/546, № 51/555, № 37/683, № 37/684, № 51/559, № 51/547, в яких суд касаційної інстанції за тих же самих обставин, застосувавши ті ж самі положення закону, зробив протилежні та, на його думку, правильні висновки про те, що оспорювані договори є недійсними, оскільки вони були укладені в забезпечення неіснуючих зобов’язань.

Ухвалою від 8 жовтня 2010 року Вищий господарський суд України допустив до провадження господарську справу № 33/563 для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 23 липня 2010 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені заявником обставини, Верховний Суд України вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 573 Цивільного кодексу України передбачено, що заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому.

Іпотека, згідно із ст. 575 Цивільного кодексу України, є одним із видів застави.

Іпотечні правовідносини регулюються спеціальним законом “Про іпотеку”.

Відповідно до частини 4 статті 3 Закону України “Про іпотеку” іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов’язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Згідно із частиною 2 статті 7 цього ж Закону, якщо розмір вимоги за основним зобов’язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов’язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов’язання.

Отже, чинним законодавством встановлено, що іпотекою забезпечуються виключно реально існуючі зобов’язання та вимоги, які можуть виникнути в майбутньому на підставі договорів, чинних на момент укладення іпотечного договору.

Законом України “Про іпотеку” визначено істотні умови договору іпотеки, якими є, зокрема, зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання.

У справі, що розглядається, судами встановлено, що 14 червня 2007 року між ТОВ “Укрпромбанк” та ТОВ “Західстандарт-Проект” було укладено генеральний договір № 199-07 про здійснення кредитування та проведення інших активних банківських операцій, яким визначено загальні принципи та порядок проведення банківських операцій щодо позичальника, ліміт та строк здійснення кредитування та проведення інших активних банківських операцій, максимальний розмір процентів за користування кредитними коштами та передбачено укладання в межах цього генерального договору конкретних договорів з визначенням умов кожної з операцій.

У подальшому між сторонами було укладено кредитні договори № 199-01/К-07 від 16 червня 2007 року, № 199-02/К-07 від 16 липня 2007 року, № 199-03/К-07 від 02 серпня 2007 року, № 199-04/К-07 від 29 серпня 2007 року, № 199-05/К-07 від 26 вересня 2007року, які є невід’ємною частиною вказаного генерального договору, де зазначено конкретні суми кредитування, строки надання кредитних коштів, процентні ставки за користування кредитом, відповідальність сторін та інші істотні умови.

27 червня 2007 року між ТОВ ôУкрпромбанкö та ТОВ ôХмельницьк-Петролö, яке виступило майновим поручителем ТОВ ôЗахідстандарт-Проектö, укладено іпотечний договір № 199/Zin-07-6, відповідно до умов якого забезпечувалися вимоги вказаного банку за генеральним договором № 199-07 та будь-якими договорами, укладеними в межах цього генерального договору.

У зазначеному іпотечному договорі сторони визначили такі умови, як зміст та розмір основного зобов’язання, строк і порядок його виконання, опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, а також його реєстраційні дані.

Отже, оспорюваний іпотечний договір містив усі істотні умови, передбачені статтею 18 Закону України “Про іпотеку”, та забезпечував вимогу ТОВ “Укрпромбанк” (як іпотекодержателя) за чинним генеральним договором № 199-07 з урахуванням конкретних кредитних договорів, які є його невід’ємною частиною, що не суперечить вимогам частини 4 статті 3 вказаного Закону.

Залишаючи без змін постанову Київського апеляційного суду від 4 березня 2010 року, Вищий господарський суд України погодився з висновком апеляційного суду про безпідставність заявлених позовних вимог та виходив з того, що іпотечний договір № 199/Zin-07-6 від 27 вересня 2007 року відповідає вимогам діючого законодавства, зокрема частині 4 статті 3, частині 2 статті 7 та пункту 2 частини 1 статті 18 Закону України “Про іпотеку”, та містить усі істотні умови, необхідні для даного виду угод, які були погоджені між сторонами відповідно до генерального договору № 199-07 від 14 червня 2007 року.

На думку Верховного Суду України, такий висновок Вищого господарського суду України ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Оскільки суд касаційної інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального права, то у задоволенні заяви ТОВ “Хмельницьк-Петрол” слід відмовити.

Керуючись статтями 111-23–111-24, 111-26 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України,

п о с т а н о в и в:

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю “Хмельницьк-Петрол” відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України.