Відповідно до ч. 3 ст. 299 КПК України суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно лише тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються

Оболонський районний суд м. Києва вироком від 9 березня 2006 р. засудив Р. за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі, а на підставі ст. 71 КК України остаточно призначено 4 роки 1 місць позбавлення волі. Цей суд також засудив П. за ч. 1 ст. 296 КК України на 6 місяців арешту.

Стягнено з Р. та П. на користь Є. на відшкодування моральної шкоди 3 тис. грн.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва 16 травня 2006 р. вирок щодо Р. та П. залишено без змін.

За вироком Р. визнано винним у тому, що він 29 серпня 2005 р. приблизно о 4 год. поблизу супермаркету, повторно, відкрито викрав майно, що належало К., спричинивши потерпілій Є. матеріальну шкоду на суму 924 грн.

У цей час П. з мотивів явної неповаги до суспільства, грубо порушуючи громадський порядок, завдав декілька ударів спочатку К., а потім М, спричинивши останньому легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я.

У касаційному поданні прокурор просить вирок та ухвалу апеляційного суду щодо Р. та П. скасувати, а кримінальну справу направити на новий судовий розгляд, мотивуючи тим, що під час судового розгляду справи були порушені норми ст. 299 КПК України, оскільки засуджені визнавали цивільний позов лише частково.

Заслухавши доповідача, прокурора, яка підтримала касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи подання, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вважає, що подання підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Винність Р. та П. у вчиненні злочинів за обставин, викладених у вироку, доведена зібраними у справі доказами, у тому числі їх показаннями, у яких визнали себе повністю винними та іншими матеріалами кримінальної справи, перевіреними судом у порядку ст. 299 КПК України, а злочинні дії Р. судом правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 186 КК України, а П. — за ч. 1 ст. 296 КК України.

Покарання Р. та П. призначено з урахуванням положень ст. 65 КК України та необхідне і достатнє для їх виправлення, що не оспорюється у касаційному поданні.

Разом з тим суд першої інстанції при вирішенні цивільного позову потерпілої Є. допустив порушення норм кримінально-процесуального законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи суд погодившись на пропозицію прокурора, який брав участь у розгляді справи, обмежився допитом підсудних та дослідженням інших доказів у порядку ст. 299 КПК України.

Відповідно до вимог вказаної норми закону суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, Р. та П. в ході судового розгляду частково визнавали цивільний позов, тому в такому випадку, на думку колегії суддів, суд не повинен був обмежитись дослідженням доказів у порядку ст. 299 КПК України.

З урахуванням наведеного судові рішення щодо Р. та П. підлягають скасуванню у частині вирішення цивільного позову, а кримінальна справа — направленню на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями ст. 394—396 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи, задовольнити частково.

Вирок Оболонського районного суду м. Києва від 9 березня 2006 р. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва 16 травня 2006 р. щодо Р. та П. скасувати у частині вирішення цивільного позову, а кримінальну справу направити на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства.