У наш час аксіомою є те, що процвітання народів і націй, високий рівень життя громадян, стабільний розвиток економіки неможливі без утвердження демократії і верховенства права. У свою чергу, демократія і правова держава можливі лише за наявності в державі незалежного і неупередженого суду.

Завданням суду є справедливе вирішення суспільних конфліктів, забезпечення виваженого балансу між приватними та державними інтересами, маючи пріоритетом права людини. Тобто правосуддя можна розглядати як діяльність з утвердження загальнолюдської справедливості.

Ключову роль у цьому процесі мають відігравати найвищі судові органи – верховні суди, які у більшості країн світу очолюють національні судові системи. Верховні суди мають особливий правовий статус, який обумовлюється тим, що вони не лише здійснюють правосуддя, а й покликані виконувати функцію забезпечення однакового застосування законодавства усіма судами.

Верховним судам належить виняткова прерогатива у прийнятті остаточних судових рішень на національному рівні, виробленні правових позицій у суспільно важливих судових спорах, спрямуванні судової практики.

Найвищі судові органи європейських держав є основними суб’єктами діалогу між Європейським судом і національними судовими системами. Верховний суд є свого роду посередником, який покликаний адаптувати національну правову систему до норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та правових позицій Європейського суду.

Таким чином, верховний суд – це одночасно: і остання судова інстанція в державі; і дороговказ для усіх інших національних судів у питаннях здійснення правосуддя; і невід’ємна складова загальноєвропейської системи захисту прав.

Діяльність верховного суду кожної європейської держави має свої особливості. Разом з тим, статус і повноваження найвищих судових органів мають багато спільного. Наша сьогоднішня зустріч дає можливість обмінятися досвідом і обговорити проблеми, які нас найбільше турбують.

Хочу зазначити, що проведення круглого столу співпало з важливою подією в житті України – 20-річчям проголошення її незалежності. Роки, що минули після прийняття Акту проголошення незалежності України, були непростими для України та її громадян.

Задекларувавши у Конституції права людини найвищою цінністю, долучившись до процесу міжнародного співробітництва у сфері захисту прав людини, ставши членом Ради Європи, ратифікувавши Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та визнавши юрисдикцію Європейського суду з прав людини, Україна засвідчила, що для неї необхідний реальний, а не формальний захист прав людини, ефективний, а не декларативний доступ кожного громадянина до незалежного і справедливого судочинства.

Тому поряд із процесом побудови суверенної Української держави відбувалося й становлення вітчизняної судової системи як самостійної гілки державної влади.

У цих процесах важливу роль відіграв Верховний Суд, який завжди виступав ініціатором і розробником законодавчих пропозицій щодо реформування правосуддя в Україні.

Особливий вклад було внесено Верховним Судом України у зміцнення незалежності судової влади, забезпечення єдності судової системи і однакового застосування усіма судами законодавства, впровадження у вітчизняне судочинство практики Європейського суду з прав людини. Його діяльність істотно впливала й на загальні суспільні процеси в Україні – розвиток демократії, економіки, захист прав людини, політичну та економічну стабільність держави.

Верховний Суд України – не просто судовий орган, і навіть не лише окрема ланка в судовій системі. Його роль є неспівмірно вищою. Зміст діяльності Верховного Суду України полягає у визначенні його Конституцією як «найвищого судового органу». Таке конституційне визначення статусу Верховного Суду України означає, що його роль у судовій системі має бути фундаментальною, його рішення – взірцем для усіх судів, а його правові позиції – визначальними для розвитку вітчизняного судочинства.

Слід зазначити, що у процесі проведеного в минулому році реформування вітчизняної судової системи процесуальний статус Верховного Суду України було істотно змінено. Однак практика застосування Закону «Про судоустрій і статус суддів» засвідчила, що законодавчі новели стосовно Верховного Суду були недостатньо продуманими і юридично обґрунтованими. Цими змінами невиправдано обмежено національні можливості захисту прав людини.

Сьогодні все очевиднішою стає необхідність розширення повноважень найвищого судового органу, підвищення його процесуальної ролі, збільшення впливу на вітчизняне судочинство. На це, до речі, вказала і Венеціанська комісія, позицію якої має бути враховано у подальшому вдосконаленні нашої судової системи. І такі кроки вже здійснюються. На минулому тижні у парламенті зареєстровано законопроект, яким пропонується певне розширення повноважень Верховного Суду та вдосконалення засад його діяльності.

Я переконаний, що найближчим часом відбудеться повне відновлення конституційного статусу Верховного Суду України, бо це – об’єктивна необхідність.

Дякую за увагу.