Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу Маріупольської митниці на постанову Вищого господарського суду України від 24 травня 2005р. у справі за позовом ВАТ “Металургійний комбінат “Азовсталь” до Маріупольської митниці, Управління державного казначейства у Донецькій області про стягнення 116 293,24 грн.,

У вересні 2004р. ВАТ “Металургійний комбінат “Азовсталь” звернулось до суду з позовом про повернення з Державного бюджету України суми зайво сплачених митних зборів за перебування продукції позивача з 14.05.2003р. по 03.07.2003р. під митним контролем у розмірі 116 293,24 грн. В обґрунтування своїх вимог, позивач посилався на те, що у термін перебування під митним контролем при нарахуванні митних зборів за знаходження вантажу під митним контролем не включається час від складення протоколу про порушення митних правил до прийняття остаточного рішення по справі, якщо у відповідності до такого рішення справу про порушення митних правил припинено. Рішеннями Приморського районного суду м.Маріуполя від 03.07.2003р. припинено провадження у справі про порушення декларантами позивача митних правил, постанови про накладення на них штрафу за ст.108 ч.2 Митного кодексу України скасовані.

Управління державного казначейства у Донецькій області проти позову заперечувало, посилаючись на те, що до нього передбачених законодавством документів на повернення зайво перерахованої суми не надходило, тому здійснити повернення відповідач не міг.

Маріупольська митниця проти позову заперечувала, посилаючись на те, що на момент пред’явлення позивачем до митного оформлення ВМД - 13.05.2003р. до нього було застосовано індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності, але декларантами позивача зазначена індивідуальна ліцензія до митниці не була надана, внаслідок чого відносно них складені протоколи про порушення вимог ст.108 ч.2 Митного кодексу України. Проте, наказом МЗЕС України від 13.05.2003р. №50/166 скасовано спеціальні санкції, застосовані до ВАТ “Металургійний комбінат “Азовсталь”, тому вже з 14.05.2003р. перешкод для митного оформлення вантажу для позивача не було. Картка відмови у митному оформленні вантажу позивачу не видавалась, він не є предметом правопорушення, але позивач заявив вантаж до оформлення тільки 06.06.2003р. шляхом заповнення ВМД та нарахування митних зборів. Митниця зазначала, що законодавством не передбачено звільнення від сплати митних зборів за знаходження продукції позивача під митним контролем через неналежне виконання своїх посадових обов’язків працівниками позивача (декларантами).

Рішенням господарського суду Донецької області від 15.11.2004р., залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 24.01.2005р., позов задоволено. Суди погодились з обґрунтованістю доводів позивача.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.05.2005р. зазначені судові рішення залишені без змін.

21 липня 2005р. Верховним Судом України порушено провадження за касаційною скаргою Маріупольської митниці, у якій ставиться питання про скасування постанови Вищого господарського суду України від 24.05.2005р. та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування скарги зроблено посилання на неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов про повернення з Державного бюджету України суми сплачених митних зборів, суд першої інстанції прийшов до висновку, з яким погодилися суд апеляційної та касаційної інстанцій, про те, що сплата митних зборів у сумі 116 293,24 грн. за перебування продукції позивача з 14.05.2003р. по 03.07.2003р. під митним контролем є безпідставною. В обґрунтування висновку зроблене посилання на те, що у термін перебування під митним контролем при нарахуванні митних зборів не повинен був включатися час від складення протоколу про порушення митних правил декларантами позивача до прийняття остаточного рішення по справі, оскільки, у відповідності до такого рішення справу про порушення митних правил було припинено.

З законністю та обґрунтованістю такого висновку погодитися не можна.

Відповідно до статті 76 Митного кодексу України (від 12.12.1991року), за митне оформлення транспортних засобів (у тому числі транспортних засобів індивідуального користування), товарів, спадщини, речей, які переміщуються через митний кордон України (у тому числі у міжнародних поштових відправленнях та вантажем), та інших предметів, а також за перебування їх під митним контролем справляються митні збори.

Розміри митних зборів, передбачених частиною першою цієї статті, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

За змістом п. 2 статті 24 Кодексу, товари та інші предмети, що переміщуються через митний кордон України, перебувають під митним контролем під час вивезення за межі території України з метою вільного використання - з моменту ввезення товарів та інших предметів у зону митного контролю і подання необхідних для митного контролю документів на такі товари та інші предмети і до вивезення їх за межі митної території України.

Як було встановлено судами, одна частина товару позивача перебувала в зоні митного контролю з 29 квітня 2003 р., а інша - з 30 квітня 2003 р. до 6 червня 2003 р., коли було закінчене митне оформлення.

Митні збори за перебування товарів під митним контролем у сумі 116 293,24 грн. нараховані та сплачені позивачем відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 1997 р. N 65 “Про ставки митних зборів” та Порядку справляння митних зборів, які нараховуються за вантажною митною декларацією, затвердженого наказом Державної митної служби України від 23.06.1998 р. №363. При цьому, згідно з п.4 Постанови №65, митний збір за перебування товару під митним контролем за перші 15 календарних днів не справлявся, за кожний наступний календарний день було нараховано 0,05 відсотків від загальної митної вартості товару.

Висновок судів про безпідставну сплату зборів за перебування під митним контролем ґрунтується на помилковому тлумаченні положень підпункту 7.3.3. пункту 7.3. Порядку справляння митних зборів, які нараховуються за вантажною митною декларацією.

Згідно з цим підпунктом при нарахуванні зборів за перебування під митним контролем до строку перебування під митним контролем не включаються час від складання протоколу про порушення митних правил до прийняття остаточного рішення у справі (оскарження рішення в судовому порядку, прийняття рішення Держмитслужби), якщо згідно з таким рішенням справу про порушення митних правил припинено.

За змістом даної норми її дія поширюється на випадки, коли митне оформлення не може бути здійснене до розгляду відповідної справи судом, зокрема, коли вантаж є предметом порушення митних правил та вилучається. Дана норма не поширюється на випадок, коли протоколи за порушення вимог ст.108 Митного кодексу складені стосовно посадових осіб підприємства за ненадання до митного органу необхідних для митного оформлення документів, необхідність в яких відпала до розгляду справи судом і коли не було перешкод для митного оформлення вантажу.

Суди не звернули уваги на те, що позивач не був позбавлений можливості митного оформлення вантажу з 14.05.2003 р., коли митниця одержала інформацію про скасування щодо позивача спеціальної санкції – індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності, у зв’язку з застосуванням якої, митниця вимагала від декларантів індивідуальну ліцензію. Притягнення посадових осіб позивача до відповідальності за будь-яких обставин не було перешкодою в митному оформленні, оскільки, товар позивачем був вивезений за межі митної території України 06.06.2003 р., тобто, до розгляду справи судом та скасування постанов за скаргою декларантів і припинення провадження у справах про притягнення їх до відповідальності за ч.2 ст.108 Митного кодексу, що мало місце 3 липня 2003 р.

Порушення судами при вирішенні даного спору норм матеріального права є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 111¹⁷ - 111²⁰ Госпо-дарського процесуального кодексу України, Судова палата

Касаційну скаргу Маріупольської митниці задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 24.05.2005р., постанову Донецького апеляційного господарського суду від 24.01.2005р. та рішення господарського суду Донецької області від 15.11.2004р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.