Покарання у виді обмеження волі не застосовується до осіб, які досягли пенсійного віку.

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України розглянула

в судовому засіданні в м. Києві 19 вересня 2006 р. кримінальну справу за касаційним поданням заступника Генерального прокурора України на вирок Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 жовтня 2005 р., яким засуджено Ш. за ч. 2 ст. 302 КК України на один рік обмеження волі і на підставі ст. 75 КК України її звільнено від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком на один рік.

Ш. визнано винною і засуджено за те, що вона 25 червня 2005 р. за місцем свого проживання з метою наживи створила і утримувала місце розпусти. 25 червня і 15 липня 2005 р. вона надала зазначене місце розпусти іншим особам для вчинення розпутних дій і отримала за це плату.

В апеляційному порядку вирок не переглядався.

У касаційному поданні заступник Генерального прокурора України порушив питання про зміну зазначеного вироку в зв’язку з неправильним застосуванням до Ш. кримінального закону і про звільнення її від відбування покарання.

На обґрунтування своїх доводів він зазначає, що Ш. на момент постановлення вироку вже досягла пенсійного віку, тому відповідно до вимог ч. 3 ст. 61 КК України, покарання до неї у виді обмеження волі застосовано безпідставно.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав доводи касаційного подання і просив звільнити Ш. від відбування покарання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 3 ст. 61 КК України покарання у виді обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та інвалідів першої і другої групи.

За даними матеріалів справи Ш. народилась 14 січня 1938 р. і 14 січня 1993 р. досягла пенсійного віку (55 років), тому покарання у виді обмеження волі до неї застосовано безпідставно.

Як убачається зі змісту п. 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7, “Про практику призначення судами кримінального покарання”, суд не вправі перейти до більш м'якого виду покарання у випадках, коли санкцією закону, за яким засуджується особа, передбачено лише такі покарання, які з огляду на її вік чи стан не можуть бути до неї застосовані. В таких випадках суд, за наявності до того підстав, відповідно до ст. 7 КПК України повинен закрити справу і звільнити особу від кримінальної відповідальності або постановити обвинувальний вирок і звільнити засудженого від покарання.

Оскільки санкцією ч. 2 ст. 302 КК України передбачено покарання у виді обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на той же строк, при цьому в касаційному поданні прокурора питання про скасування вироку за м’якістю призначеного засудженій покарання не поставлено, а Ш. призначено покарання, яке з огляду на її вік не може бути до неї застосовано, то вона підлягає звільненню від цього покарання.

Керуючись статтями 394—396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника Генерального прокурора України задовольнити.

Вирок Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 жовтня 2005 р. щодо Ш. змінити, звільнити її від відбування призначеного покарання.