На цьому наголосив Голова Верховного Суду України Василь Онопенко під час засідання Ради суддів України, що відбулося 6 лютого 2009 року, коментуючи останні інсинуації з боку певних політичних сил і представників деяких правоохоронних органів на тему повноважень Ради суддів України щодо призначення суддів на адміністративні посади.

— Одразу зауважу, що рішення Ради суддів України № 50 від 31 травня 2007 року щодо призначення суддів на адміністративні посади — це те рішення, за яке ніколи не буде соромно, тому що воно ухвалювалося Радою суддів в умовах крайньої необхідності, виключно в суспільних інтересах і є юридично обґрунтованим, — підкреслив Голова Верховного Суду України. — І це те рішення, яке практично порятувало правосуддя в Україні.

А повернутися до питання, навколо якого вперто ламаються списи і збурюється суспільна думка, змушують, за словами Василя Онопенка, останні інсинуації певних політичних сил і представників правоохоронних органів щодо повноважень Ради суддів України призначати суддів на адміністративні посади.

Цілеспрямовано принижується роль і суспільна значимість Ради суддів України як органу суддівського самоврядування, чиї повноваження законодавчо й конституційно виписані, наголосив Голова Верховного Суду України. Свідомо замовчується той факт, що Рада суддів вимушено взяла на себе відповідні повноваження з вирішення кадрових питань, за обставин, коли певні законодавчі положення щодо призначення суддів на адмінпосади були визнані Конституційним Судом неконституційними, а по-новому цей механізм законодавчо врегульовано не було.

Водночас і до сьогодні, нагадав Василь Онопенко, за майже два роки, Верховна Рада України так і не спромоглася виконати рішення Конституційного суду України і законодавчо врегулювати таке потрібне для суспільства питання.

— Переконаний, що якби Рада суддів України не взяла на себе відповідальність за призначення суддів на адмінпосади, то суди давно б стали придатком або Секретаріату Президента, або Вищої ради юстиції, або якоїсь політичної сили чи бізнес-структури, — наголосив Василь Онопенко. — В умовах тривалого політичного безладу, пануючого правового нігілізму, паралічу державної влади суди просто перестали б існувати як судові органи.

І тому намагання черговий раз спекулювати на темі законності рішення Ради суддів України від 31 травня 2007 року № 50 Голова Верховного Суду України розцінює як новий етап політико-бізнесового поглинання судів.

Про це свідчить, за його словами, і здійснювана останнім часом цілеспрямована дискредитація судів і суддів, яка провадиться системно й організовано, з використанням владних та інформаційних ресурсів, із залученням представників певних правоохоронних органів. За всіма ознаками це є політичне замовлення на дискредитацію судової влади, констатував Василь Онопенко.

З державницького погляду це є неприпустимим, оскільки руйнує всю систему державної влади, ставить під загрозу існування Української держави. Мета цієї кампанії очевидна, зауважив очільник Верховного Суду України, — у будь-який спосіб домогтися встановлення не правового контролю над судами з тим, щоб використовувати їх у певних політичних та особистих інтересах. Відомий і основний засіб досягнення цієї мети. Це — внесення відповідних змін до законодавства, зокрема, прийняття Верховною Радою сумнозвісного законопроекту про судоустрій, який намагаються проштовхнути за будь-яку ціну під виглядом проведення судової реформи. Хоча зі справжньою судовою реформою цей проект немає нічого спільного.

Нині, нагадав присутнім Василь Онопенко, готується відповідний ґрунт для чергової спроби його прийняття. Суспільству нав’язується думка, що судова система є найкорумпованішою в державі, а всі соціальні біди – з вини судів. Цей висновок намагаються підкріпити результатами активної боротьби з корупціонерами у судовій системі.

І хоч з юридичної точки зору претензій взагалі бути не може, адже є виявлені факти кримінально караних зловживань суддів, насторожує те, зауважив Василь Онопенко, що сьогодні вся боротьба з корупцією в державі певними правоохоронними органами сконцентрована головним чином у судах. І по тому, як і ким вона здійснюється, можна припустити, що її головною метою насправді є не викорінення цього зла із судової системи, а дискредитація судової влади як такої.

По суті, резюмував Голова Верховного Суду України, йдеться про використання правоохоронних органів у політичній боротьбі за владу, що фактично є нічим іншим як політичною корупцією.

Однак, зауважив далі Василь Онопенко, суддівська спільнота повинна визнати, що певні суди і судді дають підстави для обґрунтованої критики та звинувачень на адресу судової влади: багато з того, у чому звинувачують суди, відповідає дійсності. І в цьому сенсі керівник Верховного Суду України знову наголосив на тому, що наведення порядку в суддівському домі визначальним чином залежить від самих суддів.

На кожне порушення суддею закону має бути адекватне і принципове реагування в межах визначених повноважень передусім із боку голови суду, ради суддів, кваліфікаційних комісій суддів. У жодному разі не повинно бути приховування такого порушення чи поблажливого ставлення до порушника через те, що він суддя, застеріг колег Василь Онопенко.

На його переконання, не було б ганебної ситуації у Львівському апеляційному адміністративному суді і відомої кримінальної справи, якби з боку керівництва Вищого адміністративного суду України застосовувались інші підходи до добору кандидатів на суддівські посади.

На завершення виступу Голова Верховного Суду України закликав присутніх уживати всіх передбачених законом заходів до самоочищення судової системи від тих, хто ганьбить статус судді, підвищувати якість організаційної роботи, активізувати діяльність із дисциплінарної практики, відповідально ставитися до надання методичної допомоги судам нижчого рівня, особливу увагу приділяти кадровим питанням. А також — забезпечувати відкритість діяльності судів, максимально широко інформуючи населення про їхню роботу через ЗМІ.