Голова Верховного Суду Василь Онопенко: як уникнути кишенькового правосуддя
// УНІАН. — 2008.03.18
http://www.unian.net/
Сергій ПОНОМАРЕНКО
— Останнім часом деякі політики активно пропонують разом з недоторканністю депутатів та президента скасувати недоторканність суддів. У парламенті вже зареєстровано низку законопроектів, якими передбачено реалізацію цієї пропозиції. Чи є цей крок доцільним?
— Давайте правильно розставимо усі акценти. Почну з того, що, на відміну від народних депутатів і президента, судді насправді не мають так званої недоторканності. Згідно з Конституцією України для того, щоб притягнути суддю до кримінальної відповідальності, не потрібно жодного дозволу — ні Верховної Ради, ні іншого державного органу. Будь-який слідчий чи будь-який орган дізнання в межах своїх повноважень може порушити кримінальну справу щодо судді, не погодивши своїх кроків навіть з місцевим прокурором, не кажучи вже про Генерального прокурора.
Сьогодні судді мають лише конституційно закріплені гарантії проти того, щоб, наприклад, під час судового процесу до зали засідань не увійшли люди у масках і не одягнули на суддю, який веде процес, наручники з тих лише підстав, що він підозрюється у службовій недбалості або ж учинив кримінально каране порушення правил дорожнього руху. Давайте разом задумаємось: наскільки такі дії підвищували б авторитет нашої держави?
Тож, переконаний, скасовувати сьогодні конституційні положення, які передбачають для суддів мінімальні гарантії особистої захищеності від зловживань з боку посадових осіб інших державних органів (приміром, органів дізнання та досудового слідства, прокурорів) не лише недоцільно, а й неприпустимо. Матимемо вкрай небезпечні для суспільства і країни наслідки. Простіше кажучи, це посилить залежність суддів та створить в країні "кишенькове правосуддя". Суд значною мірою втратить процесуальну самостійність та правову незалежність. У результаті — все це негативно відіб‘ється на судовому захисті прав та свобод людини і громадянина.
Сфера правосуддя — це не та сфера, у яку можна втручатися, переслідуючи політичні цілі і прагнучи сподобатись виборцям. Для того, щоб очікувати від суду виключно правового рішення, необхідно створити йому належні правові передумови. Зазначені пропозиції навпаки спрямовані на ліквідацію існуючих передумов.
Суддя — єдина в державі посадова особа, яка у складі суду виносить рішення іменем України. Суд — остання правова інстанція, у якій людина може захистити своє право.
У зв‘язку із цим у мене виникає зовсім не риторичне запитання до ініціаторів вказаних законодавчих новел. Що для суспільства важливіше: зовнішньо привабливе рішення, яке принесе комусь певні політичні дивіденди, чи справедливе правосуддя?
— Одним із правових аргументів необхідності скасування недоторканності суддів називають те, що її існування порушує принцип рівності громадян перед законом, а також те, що вона поставила служителів Феміди над законом, наділила їх необмеженими імунітетами, пільгами. А якою є відповідна практика у європейських країнах?
— Ще раз хочу підкреслити: на мій погляд, якщо виходити із суті та призначення закріплених у Конституції та законах України положень щодо особливого порядку затримання, арешту, обшуку судді, застосування інших заходів державного примусу, то про них більш правильно буде говорити не як про недоторканність, а як про правові гарантії незалежності судді, які забезпечують об‘єктивність суду та справедливість його рішення.
Необхідно чітко розуміти, що такі гарантії не є особистим привілеєм суддів, а мають публічно-правове призначення — забезпечити здійснення правосуддя неупередженим судом. Ці гарантії є умовою виконання суддями своїх професійних обов`язків. Саме такого висновку дійшов Конституційний Суд України, даючи офіційне тлумачення відповідним положенням статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України "Про статус суддів", якими встановлено порядок затримання чи арешту судді.
Власне, таких принципів дотримується і європейська спільнота, до якої прагнемо долучитися й ми. Зокрема, у Висновку Консультативної Ради європейських суддів "Судова рада на службі суспільства", ухваленому у Страсбурзі наприкінці листопада 2007 року, йдеться про те, що незалежність суддів — це безумовний і обов’язковий фактор, який гарантує неупереджене здійснення правосуддя, що, у свою чергу, обумовлює рівність громадян перед судом.
Отже, така гарантія існування безстороннього і незалежного суду не може визнаватися порушенням рівності громадян перед законом. У цьому розумінні вона існує не для суддів, а для громадян і суспільства. Скажу так: наділяючи суддів певним імунітетом, суспільство створює основу для справедливих правових рішень суду. Тобто те, що називають недоторканністю суддів, є правовою гарантією неупередженого правосуддя, без якого не може бути ні демократичного суспільства, ні правової держави.
— Однак Ви не будете заперечувати, що існують зловживання, які пов’язані з суддівською недоторканністю? Скажімо так, фактичні аргументи її прибічників полягають у тому, що вона є причиною безкарності суддів та розквіту корупції у судовій системі.
— Палиця завжди має два кінці. Тож я не можу говорити про те, що в системі немає порушень і зловживань. У будь-якій, навіть найбільш досконалій, системі неможливо убезпечити себе від негативних тенденцій, адже породжуються вони не власне створеною матрицею і алгоритмом, а людиною. Людський фактор є в усіх сферах діяльності, і саме законодавча база покликана регулювати стосунки між людиною і соціумом. Немає ідеальних механізмів і немає ідеальних законів, проте дотримання норм гарантує порядок. Від ступеня законослухняності та правової культури залежить загальний правовий стан у державі і, зокрема, в судовій системі.
Я визнаю існування великих проблем у сфері здійснення правосуддя, пов’язаних із правомірністю використання суддівських повноважень, із законністю та обґрунтованістю судових рішень. Проте хочу наголосити, що в основі своїй ці проблеми обумовлені зовсім не так званою суддівською недоторканністю.
По-перше, відповідно до частини третьої статі 126 Конституції України її зміст в частині притягнення суддів до кримінальної відповідальності зводиться лише до однієї правової переваги: затримання чи арешт судді до обвинувального вироку можуть бути здійснені лише за згодою Верховної Ради України.
Зверніть увагу на те, що при цьому чинним законодавством не встановлено жодних обмежень щодо можливості порушення кримінальної справи стосовно судді. Тобто таку справу може порушити будь-який орган дізнання, слідчий або прокурор. У цій частині рівень правового імунітету судді є значно нижчим, аніж відповідний рівень інших посадових і навіть не посадових осіб. Наприклад, стосовно депутатів місцевої ради кримінальна справа може бути порушена тільки Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами Автономної Республіки Крим, області, міста Києва. Це саме стосується адвокатів.
По-друге, існуючий особливий порядок арешту або затримання судді не суперечить основним принципам кримінальної відповідальності і не перешкоджає притягненню до такої відповідальності судді, вина якого у вчинені злочину обґрунтовано доведена.
Якщо говорити загалом, можу навести деяку статистику щодо дій стосовно суддів. У 2007 році органами досудового слідства розслідувалося 27 кримінальних справ, порушених стосовно суддів переважно за вчинення ними посадових злочинів та злочинів проти правосуддя. За цей період стосовно одного судді було винесено обвинувальний вирок, 7 суддів було відсторонено від посади для забезпечення об‘єктивності розслідування справ стосовно них. Упродовж 2006—2008 років Генеральна прокуратура лише двічі зверталася до Голови Верховного Суду з проханням підтримати та внести до парламенту подання про взяття суддів під варту у зв‘язку з їх ухиленням від слідства. В обох випадках ці подання були підтримані і внесені до Верховної Ради України.
— Якщо не скасовувати суддівську недоторканність (точніше, з урахуванням Вашої поправки, — передбачені Конституцією правові гарантії незалежності судді), то як все ж таки знизити рівень зловживань суддів?
— Треба добре розуміти дві речі. Перша — теоретично скасування таких гарантій може дозволити собі лише країна з надзвичайно високим рівнем демократії, правова держава, в якій неможливе безпідставне звинувачення особи і притягнення її до кримінальної відповідальності. До речі, це також стосується і депутатської недоторканності та недоторканності глави держави. На жаль, Україну на сьогодні такою країною визнати не можна.
Друга — проблема службових зловживань суддів шляхом скасування гарантій їх незалежності вирішена не буде. Насправді за серйозного державного ставлення ця проблема потребує зовсім іншого підходу.
По-перше, це здійснення запобіжних заходів, які передбачають кардинальну зміну порядку підбору суддів та підвищення їх кваліфікації, посилення матеріальних та організаційних гарантій незалежності.
По-друге, це істотне вдосконалення механізму відповідальності судді — від чіткого визначення підстав такої відповідальності до зовсім інших принципів діяльності Вищої ради юстиції, кваліфікаційних комісій, органів суддівського самоврядування.
По-третє, підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів, які займаються запобіганням, виявленням та розслідуванням злочинів у сфері правосуддя.
Як у кожній справі, тут також можуть бути два рішення: просте і ефективне. Ефективне — набагато складніше. Але лише воно дає можливість рухатись вперед.